В каземате. Иван Коваленко

«У казематі» Иван Коваленко

Посіріли стіни в казематі,
В ньому тільки я та день.
День ввійшов нечутно через грати
І розмову пошепки веде.

“ – Що приніс?” “ – Нічого. Крихту неба
і хмаринку в ґратах. Це і все.
Дзвін церковний долетить до тебе,
Сміх дитячий вітер донесе.

А опівдні прилетить ще голуб,
Поворкоче тихо на вікні.
І на стінку надивившись голу,
Ти побачиш друзів на стіні.

Все стерпи! Це тяжко, як не знати.
Ти поетам справжнім вже рідня.
І коли б не ви у казематах,
То на світі не було б і дня”.

День пішов, і почорніли тіні,
Та мені все чути його річ.
А надворі – вітру голосіння,
В казематі – ніч.
--------------------------------
«В каземате» Иван Коваленко

Посерели стены в каземате,
В нём находятся лишь я да день деньской.
Проскользнул в окошко, милый братик,
И беседу начал он со мной.

«Что принёс?» "Да так. Немного неба,
Тучку за решёткой – вот и всё.
Принести церковный звон тебе бы,
Детский смех – то ветер донесёт.

В полдень прилетит к решётке голубь,
Тихо поворкочет на окне.
И, на стену насмотревшись голу,
Ты друзей увидишь на стене.

Все стерпи, пусть ты не виноватый!
Ты – поэтам истинным родня.
Если бы не вы, пусть в казематах,
То на свете не было бы дня».

День прошёл, и тени почернели,
Только голос не умчался прочь.
Во дворе ветра опять запели,
В каземате – ночь.

(19.05.2018)