Абищо...

Якби не Ганнуся-невдаха з олією,
є шанс, що я справилась би з безнадією,
розвіяла смутку дурман між людьми...
метелик в Китаї тріпоче крильми,
складаються пазли Божественних актів:
народжень месій і кровавих терактів...
***
Невдаха-Гануся крізь морок і втому,
несла ту прокляту олію додому,
де пахло смачненько домашнім борщем,
а я у трамвайчику їхала ще
і ледь помічала в віконці пейзажи,
заглиблена в дивну мелодію джазу,
лунаючу в мІзках,- нечувана річ!..
А мічений Смертю несеться навстріч...
***
Невдаха так само, як наша Ганнуся...
про нього я думать серйозно боюся,
бо плавляться мІзки і в грудях пече,-
Смерть може нависла й мені на плече
і пристрастно прагне заглянути в вічі,
аби моє тіло смертельно скалічить...
***
Вернусь до Ганнусі... й метелика, разом,-
розлита олія доводить до сказу
посічені нерви... і смуток здавив...
можливо той бідний дружину любив,
у пОстіль їй каву приносив щоранку...
а може не жінку він пестив,- коханку?..
в уяві моїй нездоровій, жінки
ламають соснову труну на друзкИ
від горя, від ревності, гніву та люті,-
обидві гульвісою нині забуті...
*** 
Минаю трамвай, на олію й не гляну,
до смерті боюсь мішкуватої Ганни,-
підручної Смерті... а з виду - смішна!(
Між розумом й серцем вирує війна...
Позбутись, від зіткнення, трему не можу,
завжди обережна, завжди насторожі,
спокою ні в чим не виходить знайти -
нікому живим із життя не піти...