Три лавки

Шановні добродії цього світу, я цю легенду відпускаю для політу,
Щоб пам’яті , загублені листочки, нові відкрили  для людей місточки!
Хай гляне  сьогодення в свіжий погляд, змінилися питання ,ваш світогляд,
Але проблеми у людських стосунках ,мов тая ноша,в здоровенних клунках!

Було це  до  Першої Світової ,прадід  шукав в житті  доброї долі.
Гайнув на заробітки аж до Польщі, ( і зараз там холопи кують гроші).
Митикуватий парубок моторний  на все мастак і гарної був вроди.
Та і язик прироблений до діла ,словами малював-- душа летіла!

В маєтку працював панів заможних і шану здобував людей вельможних.
Там пані молода струнка,вродлива, освічена  ,співанням божествила!
Тож закохалися шалені молодята,та як спитати дозволу у тата?!
Не рівня жебраку чужої крові майбутнє  доньки каламутити у долі!

Пішов на хитрість заробітчанин, казав,що вдома є маєток файний.
Два поверхи в будиночку над річкою,а ще три лавки і торгує не водичкою!
А заробляє,бо хоче бачить світ , до нових промислів у нього дужий хист!
Подумав батько молодої пані ,синів позвав,намалював реалі:

“ Як хочеш доню, неволити не стану,але й копійки із скарбниці не дістану,
Приданого для жебрака немає,хай слово перед Богом сповідає!”
Та для коханців мало що потрібно,лиш би серденько парою злетіло,
У ясні очі дивитись досхочу і день у день казати,що люблю!

От Удай плечі водні розгортає ,Прилуки  їх в обіймах пригортає.
Веде хазяйку ,де рідна оселя  ,аж  там хатинка,  з очерету стеля!
“О,Боже,де ж твоя садиба,схилився тин і поверхів не видно.”
--” Та ось , дві сходинки на ганку ,це твої поверхи ,милуйся хоч до ранку!”

Сльоза торкнулася її розчарування,--” А лавки де,знов марні сподівання?”
Хлопчина  посміхнувся --- “ он де  лави,там мої ,сонечко, крутились вправні справи.
Та не журись,нам Боже допоможе, в любові й праці все людина зможе!
Нам ранок розмалює думки ясні , майбутнього дні будуть в нас прекрасні.
Є сили ,є здоров’я, розум є, Господь не залишає тих,хто йде!”

Пливе зоря над луками  ,над річкою, вмивався місяць у дзеркаліях водичкою.
Розвіяв вітер темні хмари самоти і білим цвітом чепурилися сади.
Ранок додав упевненості ,віри, вітали родичі ,їх дітки дуже милі,
В церквах молитва  лікувала сліпий сум, знімаючи тягар і муки дум.

Деякий час ,кмітлива гарна пані  ,в хазяйстві  лад вела в устаткуванні.
Вже любо глянути -- все на своїх місцях, й чистенько  в перекошених сінцях .
Одного дня  довгенько чепурилась, у панській сукні довго в дзеркало дивилась,
Пішла до банку, та взяла кредит і молодят перевернувся світ!

Завод цегляний разом будували і дружні родичі їм допомагали
І в руку пішло діло і добро,якби ж воно так далі і було!
Ростуть у злагоді чарівні дві дочки , майбутнє набирає висоти.
Та  Доля враз усе перечеркне і снігом смутку все нажите замете!

Згубила прадіда Перша Громадянська, за вільний край душа лягла козацька.
А скільки їх з загубленим ім’ям хова  земля по ярам і степам!
І думали стрільці ,боронять волю,а їх у пекло ,на лихую долю,
До влади рвуться геть не трударі ,а зміна влади дурить всім мізки!

 Від революції не діждеся добра,вона останні кошти відбира.
Хазяїни всі заслані в Сибір і там їх захопив смертельний вихр!
Аби діток своїх від смерті зберегти все віддала ,хоч по світу іди!
З дітьми робили із соняшничіння хату, таку більшовики їм наділили шану.

Довкілля заростає бур’янами,чом не жилось,якби були панами?
Все косить революція “ під  нуль",лиш обіцянки і багато дуль.
Від голоду ,в часи лихої долі, спасали  діток квіти паперові
І кошики з лози плели майстерні ,то тяжка праця ,доленосні терні.

Так рано діточки повиростали,їх долі  ,мов ті голуби злітали!
Від матері і батька працьовиті, любов’ю і турботою зігріті.
Розвіялися більше двох століть ,та доля прадідів нам приклад, наша міць.
Шануйте й ви усі свої родини,щоб кріпли межі в Вільній Україні!