Лечу понад життям двокрилим птахом,
Все доганяю пройдені літа…
Огорнута людським великим страхом,
Та малиніють в усмішці вуста.
Хоча б не впасти в безвість полинову,
Щоб в леті не осіклося крило…
Між хмар знайти посріблену підкову,
Й у чисте кинуть правди джерело.
Хоча б гроза страшна не наздогнала,
І в леті не спітніло щоб чоло.
З поезією муза нас з’єднала,
А сонце в коси рими заплело…
Не дай же, Бог, спіткнутися у леті,
Щоб не ослабло втомлене крило.
В рядочку кожнім, кожному куплеті
Хай б’ється чисте, мудре джерело.
Этюд
© Copyright: Татьяна Лисненко, 2018
Свидетельство о публикации №118051806629
Свидетельство о публикации №118051806629
Рецензии