Переложение псалма 118 на украинском языке

А
Алилуя, алилуя, алилуя,
Слава Тобі, Боже!
Тобі поклоняємось,
Тебе прославляємо,
Почуй моління наше щире!
Господи, спаси нас і помилуй!

Б
Блаженні перед Богом люди ті,
Що не зіб’ються з правої путі.
Що одкровення в серці бережуть,
Шляхами беззаконними не йдуть.
Якби ж я ні на крок не відступив
Від тих велінь, що нам Ти заповів!
То очі б не соромились мої
Поглянути на святощі Твої,
І славити тебе я мав би право,
Якби чинив в житті все не лукаво.
Навчатимусь я жити в правоті,
Ти не покинеш душу в темноті.

В
Всім серцем лину я до Тебе,
Тебе шукаю день і ніч.
Як юному уникнуть злого?
Лише по слову Твоєму!
Сховав я слово те у серці,
Щоб не вхилятись від добра,
Устами нині промовляв я
Всі заповіді уст Твоїх.
Радіє серце з одкровення,
Немов з нелічених скарбів.
Твоїм законом я втішаюсь,
Не забуваю слів Твоїх.
 
Г
Господи, милості в Тебе прошу.
Слово Твоє я у серці ношу,
Хай же відкриються очі мої,
Щоб я побачив дива всі Твої.
Тут на землі я лише мандрівець,
Не приховай Свою волю, Отець!
Спрагла душа моя прагне на суд.
Знаю, впокорюєш гордий Ти люд.
Глум і насмішки Ти з мене зніми,
Я ж не шукаю утіх між людьми.
Раджусь з Твоїми статутами я,
А одкровення – вся втіха моя.

Д
Душа моя скотилася у прах.
Оживлення її – в Твоїх устах.
Мій голос Ти почув у висоті,
Навчи мене Твої пізнать путі.
Душа моя в скорботі – та скажи
Свої слова – й позбудуся олжі.
Бо вибираю істини я шлях,
Якої сила й міць – в Твоїх руках.
До правди приліпилася душа,
Надія вже її не полиша.

Є
Єдиного благаю про одне –
Скажи мені, де істина Твоя,
Єдиному тому навчи мене,
Чим буду жити й порятуюсь я.
На всіх шляхах мене животвори,
Щоб очі уникали суєти.
Ти душу вічно спраглу сотворив,
Аби жадав до Тебе я прийти.
Благоговіння принесу Тобі,
І не боюся праведних судів.
Не дай же серцю скніти у журбі,
Ти правдою його розвеселив.

Ж
Життя Ти дав мені на те,
Щоб пізнавать Твої веління.
І знаю, милість та прийде,
В якій слова мого спасіння.
На віки вічні збережу
Словам тим вірність і покору.
В Твоїм законі я ходжу,
Тож не боюся поговору.
Не посоромлюсь і царів,
Їм треба істину почути –
Що жити в правді Ти звелів
І зберігать Твої статути.
З
Згадай Твоє слово рабу Твоєму,
Це втіха єдина в печалі йому.
Хай лаяли горді і гнали мене,
Згадай Твоє слово – і мука мине.
Душа від нечестя вжахнулась моя,
Та як Твій закон міг покинути я?
Статути Твої переклав я в пісні,
Що в мандрах опорою стали мені.
Згадаю ім’я Твоє, Боже, вночі –
І стихнуть у серці скорботні плачі.
Згадаю веління – і твердо скажу:
Мій жереб – служіння, його збережу.

І
Ім’я Твоє не раз я прикликав,
І серцем я молився нелукаво,
І звик роздумувать на самоті
Про всі Твої шляхи і одкровення.
І я завжди в дорогу поспішав,
І не барився – за Твоїм велінням
Опівночі вставав, щоб розлилася
Хвала судам Твоїм із уст моїх.
І сіті нечестивих обплели
Мене, та я не забував закону.
І тим я другом став, хто друг Тобі,
Хто бережеться зради і нечестя.

К
Коли Ти благо сотворив
Рабові твоєму,
Його Ти мудрості навчив,
Дав заповідь йому.
Коли в стражданнях я блукав,
Бо зла не міг збороть,
Враз слово я Твоє узнав,
Узнав, що Ти – Господь.
Втішаю душу тільки цим
Серед гонінь людських,
І не вклонюсь ніколи злим,
Сліпій гордині їх.

Л
Люблю закон Твій над усе
І ненавиджу суєвір’я.
Покров і щит, що Ти несеш –
Вони зміцнять моє довір’я.
А беззаконних не стерплю,
Не допущу їх до порога,
Бо справедливість я люблю,
І знаю, що вона – від Бога.
Якщо підтримаєш мене,
То порятую тіло й душу.
Олжа й нечестя – все мине,
А я тебе прославить мушу.

М
Моя душа палає у вогні,
А втішитись немає чим мені.
Мов міх в диму – такий тепер я став.
Коли ж, коли мої скінчаться дні?
Твоїх я, Боже, слів не забував.
Коли ж настане суд для тих, хто гнав
Раба твого і яму рив йому.
Хто істину й статути зневажав?
Я ледве не загинув на землі,
Та не могли мене примусить злі,
Щоб відцурався я велінь Твоїх –
По милості Твоїй я оживав.

Н
Навіки, Господи, на небесах
Затверджене слово Твоє.
Вказав землі Ти істини шлях,
Творець усього, що є.
Навіки все у владі Отця,
Відколи стоїть цей світ –
Якби не втішала думка ця,
То я б не витримав бід.
Навіки веління дав Ти з висот,
Що нам спасіння несе.
Багато я бачив різних чеснот,
Та заповідь – понад усе.

О
О, як закон Твій я люблю!
Заради нього все стерплю.
Я став мудріше ворогів
І розумніше вчителів,
Бо заповідь Твою ношу
І одкровення бережу.
О, не вхилюся від судів,
Бо словом Ти мене навчив,
Що краще меду на устах:
Солодке слово – чесний шлях.
Скорився серцем я йому,
І ненавиджу зло тому.

П
По слову Твоєму ходжу я, Господи,
Поклявся зберігать Твої суди.
Тепер душа моя в печалі, Господи,
Молюсь до Тебе: з правдою прийди.
Прийми офіру добровільну, Господи,
По слову оживи уста мої.
В руці Твоїй тримаєш душу, Господи,
Тепер ти можеш оживить її.
Ходжу серед сітей нечестя, Господи,
Та не покинув спадщини Отця.
Схилив Твій раб до неї серце, Господи,
І так триматись буде до кінця.

Р
Рука Твоя мені життя дала
І розум, щоб вхилятися від зла.
Та знаю, що не раз я відступав,
І справедливо Ти мене карав.
Нехай же милість грішника втіша,
Щоб звеселилась знов моя душа,
Щоб милосердя раб Твій прославляв,
Хоча б і знову без вини страждав.
Хай звернуться до мене люди ті,
Що зберігають серце в чистоті,
Бо й сам я прагну жити тільки так –
Яви ж єдиний милосердя знак!

С
Суд і правда належать Тобі –
Захисти ж від гоніння юрби,
Від гордині і наклепів їх.
Я тримавсь Твого слова, як міг.
Я – слуга Твій, і серце моє
Бачить око премудре Твоє.
Бачиш, Господи, як я чекав,
Як спасіння від Тебе жадав.
Час прийшов мені вийти на труд,
Бо вони зневажають Твій суд.
Та ніхто ще затьмарить не вмів
Твого щирого золота слів.

Т
Твої одкровення – предвічні дива,
Душа зберіга моя їх.
Кого не повернуть на шлях ті слова,
Що з уст пролилися Твоїх?
Зітхаю від спраги цілющих тих слів –
Згадай і помилуй мене.
Належить це всім, хто Тебе полюбив,
Й нечестя від себе жене.
Я плакав від того, що гріх не дає
Побачити дивні краї.
Молюсь, щоб осяяло світло Твоє
І розум, і серце мої.

У
У Тебе, Господи,  – одне лише добро,
І праведність, і справедливість – все
Тобі належить тільки одному,
Довершений у світі Ти один.
У мене – тільки те, що я почув,
Що я злюбив за чистоту й красу.
Нехай Твій раб сам по собі малий,
Та він Твоїх велінь не забува.
В душі моїй – скорбота і печаль.
Та пам’ятаю й те, що вічність є,
Що істинний довіку Твій закон –
Тому лишуся жити з ним і я.

Х
Хай знову й знову лине голос мій –
Благає так спасіння вірний Твій.
Благаю я вночі і до зорі,
Щоб на моління, Боже, ти призрів.
Благаю на світанку знов без сну,
Щоб Ти мій голос, Боже, спом’янув.
Біда не спить і не прийде одна –
Не випив ще я лиха аж до дна.
Мені далеко до спокою меж.
Та близько – Ти, і відповідь даєш.
І оживають знов чуття й думки
Від доторку могутньої руки.

Ч
Час нещастя мого – він прийшов,
Чим розрадити душу тепер?
Втіхи я у людей не знайшов,
То до кого звернутись тепер?
Знаю, в Тебе – без ліку щедрот,
Змилосердишся, Господи, ти.
Знаю, що до найвищих висот
Цей мій поклик палкий долетить.
Бачу тих, хто в нечесті живе –
І караюсь за Тебе й за них.
Але вірю, що слово живе
Подолає відступництва гріх.

Щ
Щастя – на Тебе надіятись, Господи,
Щастя – Тебе прославляти без ліку.
Хай проти мене всі грішники, Господи,
Буду з Тобою радіти довіку.
Слово Твоє – це прибуток мій, Господи,
Звик зневажати я всяку неправду.
Світ Твій – широкий для люблячих, Господи,
В ньому неважко і жити по правді.
Звик одкровення любити я, Господи –
Те, що Ти вклав в мою душу одвіку.
Бачиш думки і шляхи мої, Господи,
Щастя ж моє – Тебе славить без ліку.

Я
Я заблукав, загубився у світі –
Знову до Тебе молюсь.
Хто ж мені ближче й дорожче у світі?
Я вже його не боюсь!
Можеш мене врятувати Ти словом,
Можеш навчити добра.
Я вже давно одвернувся від злого,
Скарб свій у Тебе збирав.
Буде рука Твоя в поміч та милість,
Вибрав за нею я шлях.
Буде утіхою заповідь миру,
Заповідь в серці й устах.

2002