Улыбка весны. Иван Коваленко

«Усміх весни» Иван Коваленко

Я стрічав весну у казематі,
Я не знав, яка вона іде,
Чи летять вже вісники крилаті,
Чи трава зелена десь росте.

Думав, що від туги тут загину,
Не для мене весняний привіт,
Не для мене і пісні пташині,
Сонця усміх, квітів первоцвіт.

А весна згадала і про мене
Надіслала радість і мені:
Горобці від рання і до темна
Під вікном виспівують пісні.

Як щебечуть! Весело і дзвінко!
Прямо в серце проника цей спів.
Їх на волі, мабуть, зроду віку
Я не слухав й оцінить не вмів.

А вони живуть біля в’язниці,
Щоб невільників у відчай не пустить,
Хто б це міг в похмурі кам’яниці
Стільки радості і сонця принести.

В лісі кожен може заспівати,
В полі пісня – подих із грудей.
Поспівай отут, де чорні грати,
Співом воскрешаючи людей.

Щира дяка, любі пташенята!
Ваш дарунок в душу я беру.
Знаю: з ним діждуся свого свята.
Вірю вже: від туги не помру.
-----------------------------------
«Улыбка весны» Иван Коваленко

Где встречал весну я? В казематах.
Я не знал, какой она идёт,
Что прислала вестников крылатых,
Что трава зелёная растёт.

Думал: от тоски я здесь и сгину,
И не для меня – весны привет,
Всё на свете я теперь покину:
Солнца смех, и птиц, и первоцвет.

Но весна меня не позабыла
И прислала радость даже мне:
Воробьёв немеркнущая сила
Распевает песни на окне.

Как щебечут! Весело и звонко!
Прямо в сердце проникает песнь.
Их не слушал, когда был ребёнком,
Не ценил, когда сидел не здесь.

А они живут в тюремных стрехах,
Чтоб невольников отчаянья лишить.
Кто ещё бы смог с таким успехом
Столько радости нам в души положить?

Да, в лесах запеть сумел бы каждый,
В поле песня рвётся из груди,
Но ты спой в тюрьме, где сердце жаждет
Воскрешенья в пении найти!

Пташки, вам я благодарен много!
Ваш подарок в душу я беру.
Знаю, с ним смогу дойти до Бога.
Верю: от тоски с ним не умру.

(16.05.2018)