Я з відчаєм б’юся... Не знаю, чи треба
шукати для долі найлегші шляхи?..
Питаюся марно в самотнього неба,
Яке розіп’яли тривожні птахи...
Безглузді стежини, плюгаві долини -
Вертаюсь до пам’яті знову і знов...
Шукаю простенькі, для мрій, одежини,
Цураючись слова складного «любов».
Засніжене серце, душа вже безкрила,
Відходять у вічність небіжчики - дні...
Та де ж та жадана рятуюча сила,
Яка так потрібна, мінорній, мені?..
Хвилини мовчазні спливають думками,
Тулюся сльозою до зайвих чекань...
Так хочу торкнутися неба руками
І вибрати долю... свою... без вагань...
(15.05.2018)
Мiнорне
© Copyright: Виолетта Дюма, 2018
Свидетельство о публикации №118051604321
Свидетельство о публикации №118051604321
Рецензии
На это произведение написано 9 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.