Качает ветер люстру... Лидия Скрипка

«Гойдає вітер одиноку люстру» Лидия Скипка

Гойдає вітер одиноку люстру,
Жовтаво вниз одсвічує ліхтар.
На воду дощ обтрушує пелюстку,
В калюжах золотом блищить нектар.

Постійно думка тулиться до тебе,
Вражає серце невимовний щем.
Я мовчки йду туди, де плаче небо,
Сховати безнадію під дощем.

До краю вечір збіг у безголоссі,
Ліг смутком на початому вірші.
Цвіте весна, в очах – глибока осінь
 Породжує мінор в моїй душі.

Чому сьогодні втихла щастя пісня,
Чому я нишком заздрю солов’ю?..
Любов прийшла,.. але занадто пізня.
Я ж на розпутті в розпачі стою…
------------------------------
«Качает ветер люстру над диваном» Лидия Скрипка

Качает ветер люстру над диваном,
И жёлтый блик фонарь бросает вниз.
На воду дождь стряхнул цветки каштана,
В холодных лужах звёздочки зажглись.

К тебе все мысли мчатся беспрестанно,
А сердце грусть несказанно теснит.
Молчу, иду туда, где дождь с туманом
Хранят отчаянье в своей тени.

А вечер тоже стал так безголосен,
Тоскою лёг на начатых стихах.
Цветёт весна, в глазах блистает осень,
Минор в душе моей, и грусть тиха.

Ах, что же счастья гимн умолк при звёздах?
Завидую тихонько соловью…
Любовь пришла, но словно слишком поздно!
Я на распутье, бедная, стою. (14.05.2018)