Гойдає вітер одиноку люстру,
Жовтаво вниз одсвічує ліхтар.
На воду дощ обтрушує пелюстку,
В калюжах золотом блищить нектар.
Постійно думка тулиться до тебе,
Вражає серце невимовний щем.
Я мовчки йду туди, де плаче небо,
Сховати безнадію під дощем.
До краю вечір збіг у безголоссі,
Ліг смутком на початому вірші.
Цвіте весна, в очах – глибока осінь
Породжує мінор в моїй душі.
Чому сьогодні втихла щастя пісня,
Чому я нишком заздрю солов’ю?..
Любов прийшла,.. але занадто пізня.
Я ж на розпутті в розпачі стою…
Фото моє
http://www.stihi.ru/2018/05/14/3453 переклад тут Оля Кайдалова
Гойда вiтер одиноку люстру
© Copyright: На Манжетах Вишиванки, 2018
Свидетельство о публикации №118051400164
Свидетельство о публикации №118051400164
Рецензии
Гойдає вітер одиноку люстру,
Вже пізня ніч і я іду одна.
Тихий дощ, малює свою палітру,
На дворі і в душі моїй, Весна...
Якось так, зі смутком, відгукнулось на Ваші рядочки, пані Лідо. Дякую!
З повагою і теплом,
Михаил Онищенко 21.05.2018 22:42 • Заявить о нарушении
Вже пізня ніч і я іду одна.
Тихий дощ, малює свою палітру,
На дворі і в душі моїй, Весна...
Якось так, зі смутком, відгукнулось на Ваші рядочки, пані Лідо. Дякую!
З повагою і теплом,
Михаил Онищенко 21.05.2018 22:42 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.