Про батька

Не на портретах батька пам'ятаю-
Живим і досі скрізь він постає,
У справах добрих мудрістю вражає,
Впливає нею на життя моє.
            ***
Зимовий вітер стогне,завиває.
У домі тихо... мати спить і брат,
А ми з тобою допізна читаєм
"Кобзар" Шевченка і про Сталінград,

Некрасова чи Пушкіна поеми,
Чи Лаціса, чи щось про древній храм,
Хвилює доля наймички до щему,
Й покритки Катерини з немовлям.

Сльоза зрадлива по шоці стікає,
Її тихенько витираєш ти,
Ти так все близько до душі сприймаєш,
Неначе можеш чимсь допомогти...
             ***
В кінці города в березі під тином
Ти на колінах повзаєш чомусь,
(Бо, знаю, нахилятись вже не сила)
Іду (ну що ти робиш?), подивлюсь.

-Ти що тут робиш?- Жолуді саджаю,
Колись рядочком виростуть дубки.
-Вони ростуть повільно.- Я це знаю,
Не нас, когось порадують таки.

Тепер дубочки витягнулись вгору,
Зміцніли із вітрами в боротьбі,
Шумлять зеленим віттям в літню пору,
Мов за життя вклоняються тобі.