Вони жили - душа, як кажуть, в душу.. Емiль Дубров

/Майже невигадана історія.../


Оригінал:


Вони жили - душа, як кажуть, в душу,
Тягли, свого життя, нелегкий віз,
Він - сіно косить, загрібає, сушить,
Вона - везе, для себе і для кіз.
Та щось зламалось, в цьому "механізмі",
Відчув старий, яка важка коса,
Розпріг коня, присів в тіні на призьбі,
Поглянув навкруги... така краса,
А він, прожив життя, і не помітив:
Копав, садив, сапав, косив, орав,
А навкруги - птахИ співають, квіти,
Метелики барвисті серед трав...
Та раптом зникло все, птахИ і трАви...
Неначе обірвалося кіно,
Лише знайомий аромат отави
П'янив свідомість, як легке вино...
...Інфаркт - таке просте, коротке слово,
Приїхали... злетілися сини,
Авжеж, потрібно рятувать старого
І тут уже було не до ціни.
Де взяти гроші, всі прості трудяги?
У кожного є діти і сім'я...
Та, все ж - сини, а не якісь бродяги
І зроблять все - у батькове ім'я...
Пішла, конячка, мясникам під ніж...
(Хоч, не великі виручили гроші):
- Подумаєм, що скажемо, пізніш,
Шкода звичайно, бо ж була хороша...
Життя - ціною іншого життя!
Буває так... Де дітися від цього?
І не було у хлопців каяття -
Заради батька все, заради нього!..
..Живим старий до дому повернувся,
Найпершим ділом в стайню, до коня...
З порога, навіть, хлопцям усміхнувся:
- Я сподіваюсь, чистили щодня?
Дивився пильно, прямо дітям в очі...
І раптом зрозумів: коня - нема!!!
І стало холодно йому в одній сорочці,
Немов в дворі не літо, а зима...
Присів в куточку стайні на колоду,
Спиною прихилившись до стіни,
Відчувши в грудях дивну прохолоду,
Стояли, мов укопані, сини...
Він щось казав, але не було чути,
А батько, все повторював слова:
- Ну, як же так... Ну, як так може бути...
Вона ж була... Вона ж була жива...
© Еміль Дубров


Перевод с украинского Светланы Груздевой:


…А жили так: душа вливалась в душу,
Тянули вместе свой тяжёлый воз,
Он – сено косит, и гребёт, и сушит,
А конь – везёт…для нужд своих и коз.
Но что-то сдало  в «механизме» хрупком:
Вдруг ощутил, как тяжела коса…
Распряг коня, в тени сел на приступок,
всё оглядел…какая же краса!..
А он и жизнь прожил, да не заметил:
Копал, сажал и тяпал, и пахал…
Ну, а вокруг цвело всё ярким светом,
Где мотылёк, и не один! – порхал…
Но враз исчезли птицы все и травы…
Как будто оборвалось вдруг кино.
И лишь знакомый аромат отавы
Пьянил чуть-чуть, как лёгкое вино…
Инфаркт – коротким приговором слово.
Слетелись, той беде "благодаря",
Все сыновья… "вытягивать" старо'го
И о цене не торговаться зря.
Где деньги взять?.. обычные трудяги,
Успели все обзавестись семьёй.
Всё ж сыновья они, а не бродяги:
Из кожи вон, но долг исполнят свой…

………………..

Пошла лошадка мясникам под ножик…
(хоть не солидный выручили куш…)
Подумают  поздней и  скажут всё же:
– Да, жаль, конечно:  конь-то был хорош…
Купили жизнь – ценою растерзанья!
Бывает так: иначе каково?...
И не было у хлопцев покаянья:
Отца же ради, ради одного!..
Живым старик на этот раз вернулся –
И первым делом в стойло он, к коню…
С порога даже хлопцам улыбнулся:
– Надеюсь, чистили? Не раз на дню?
Вгляделся пристально он детям в очи…
Догадка сшибла: больше нет коня!
И стало холодно ему в сорочке,
Навек прощаясь, в сердце хороня…
Присел в углу конюшни на колоду,
Спиною прислонившись у стены, 
в груди учуяв странную прохладу…
Стояли, словно вкопаны, сыны…
Отец всё лепетал  не умолкая
И повторял, качая головой:
– Ну, как же так…да разве ж так бывает…
Ведь конь же был живой…Он  был живой…


Аватар  со стр. в ФБ -
спасибо Фёдору Лашкову