Пiд нiмцем. З розповiдей очевидцiв

...В селі чомусь не називали  "В війну", або "Під час війни". Казали "Під німцем"
 Тобто, тоді, коли в селі стояли німці. Так чомусь повелось.

 Коли відступили наші, село не зазнало розрухи. Бій відбувся далеко перед селом, його ніхто з селян не бачив. Долітав тільки віддалений гуркіт. Відступили бійці теж ліском, їх теж не бачили.

 Коли все зтихло, в пшеничному полі знайшли пораненого, принесли в село. Загиблих сховали в лісі, потім нишком поховали.

 Було страшно, що буде далі.

 Німці заїхали весело, на мотоциклах. Зайняли школу - під комендатуру. Розбіглись по селу - займати хати, які кращі. Село велике, небідне, вибір був  хороший.

 Хатини зазвичай будувались на дві половини - через сіни. Одна для себе, що від вулиці, друга, від городу - для телят, ягнят, зерна та іншого збіжжя.
Тепер туди повитісняли господарів нові хазяї, розквартирувавшись по 5 - 10 солдатів.

 Вже затих клекіт, сміх, крики "млеко", "яйки". Солдати повіддавали наловлену здобич, наказали бувшим господаркам під наглядом готувати вечерю... Відпочивали.

 Кілька днів було тихо. Село відходило від пережитого першого дня. Треба було до осені позліплювати якісь печі в своїх половинках від городів, щоб не замерзнути взимку.

 Потім зігнали всіх на сходку, показали старосту. Басько...Свій, сусід. Тепер був  головний після німців. З усіма питаннями до нього. З якими, цікаво, питаннями?.. Що вигнали з хати, забрали зерно чи курей, чи ще щось?

 Питань не було...

 Їх не могло бути!

 ...Через кілька днів знову позганяли людей, повели за село під наглядом. Ніхто не знав, що буде, йшли, як на смерть. І було. І була смерть, і був посіяний страх.

 На краю поля зяяла чорною пащею вирита могила, перед якою поставили сільську сім.ю - трьох дорослих і дівчинку  чотирьох років. Підштовхуючи прикладами зі словами "юден", "юден", направили автомати на приречених і на свідків.

 Ніхто не вірив тому, що мало статись. І коли пролунали автоматні черги, падали від страху. Коли стихло, побачили, як в поле біжить дівчинка, а тих трьох не видно. Її догнали троє солдатів, підкинули вверх і підхватили на штики...

*

 Це було самим найстрашнішим в окупації. Більше розстрілів не було. Грабунки? То були дрібниці. Звичайні будні підневолених. Голод, його можна пережити. Пережити неможливо тільки смерть. І часто - страх. На ньому і тримається фашизм.

Продовження:

http://www.stihi.ru/2018/05/09/6298