Маленьке самотнє сонце
стиснуте в кільця холодних планет,
стримане в темряві всесвіту,
законсервоване в об'єктивах.
Очі сліпи їм, очі виколюй,
вони і без того сліпі,
вони багатьом непотрібні.
Маленьке самотнє сонце
ув'язнене в театральних виставах дерев,
поховане поза сумнівом, склом металевим,
затримане у чужих руках,
немов у петлі висилиці.
Я дивлюся на повішання твоє
і моя шкіра горить,
я молюся тобі, ніби язичник,
але без богів,
і доки не всох до попелу,
доки ще маю кров,
нею роблю на обличчі лінії
й відправляюся на війну
із самим собою.
Ти народжуєшся,
мов птах казковий,
ти вмираєш
- перероджуєшся у місяці,
а я ріжу небо,
залишаючи на ньому криваві сліди
під оплески вітру.
Й ніч стікає нафтою на землю,
наповнюючи світ твоїми уламками,
старшими, молодшими,
далекішими за тебе.
Маленьке сонце
© Copyright: Леонид Укропитекский, 2018
Свидетельство о публикации №118050602503
Свидетельство о публикации №118050602503
Рецензии
