Ти прокидаєшся
доки на сітківці очей
перегорнуті зображення натовпів,
доки на роговиці
трамваї, машини й темрява
підземних колій.
Ти прокидаєшся
і я тобою дихаю,
і я чую як ти ростеш
і я бачу як ти квітнеш,
як вода у тобі тече,
наче кров у мені,
наче день у ніч,
ніби місяць у рік.
І ти врешті решт прокидаєшся,
у вітрах я почую запах твій,
прокидаєшся тижнями,
доки снами блукаючи,
у реальності захлинаючись,
ми ділимось силою.
Й швидше за будь-яку
думку несказану,
більше не віриться в те,
що ти прикидалася мертвою,
ніби тих зим не бувало ніколи,
ніби, народжені хворими,
тільки в глибинах моєї пустої душі залишилися.
***
© Copyright: Леонид Укропитекский, 2018
Свидетельство о публикации №118050602431
Свидетельство о публикации №118050602431
Рецензии