Настрiй... Маргарита Метелецкая

         http://www.stihi.ru/2018/05/01/8515

О, как невесомо свет сеяли свечи!
Свернулись в углах лоскутки темноты.
Я плакала, горестно кутая плечи,
Шептала молитвы… Печален был Ты…

В тетради пятном расползались чернила,
Тянулась печаль, как баяна мехи.
На сердце тревожно, безрадостно было,
Мне душу палили былые грехи.

Горчил необычно кофейный напиток…
Стучали о мусорный бак во дворе…
Лишь музыка мая спасла бы от пыток,
Что пела в сиренях о вешней поре,

И нежила б сакура розовым цветом…
Тюльпаны червонно-кричаще цвели…
Но я – затворилась в тоске несусветной…
И где же тот Рай, что меня исцелит?!

А разум выплёскивал мысль об измене,
Что больно давила, как рачьей клешнёй.
Где ж ты, моя радость, печалям на смену,
Что Бог посылал… Маргарите смешной?...

Оригинал

     О, як невагомо світилися свічі!
     Як темрява нишком шукала кути!
     І сльози моє обпікали обличчя -
     Я ревно молилась...Печалився Ти...

     У зшитках сльотаво темніли чорнила -
     Там сум розповзавсь, мов баяна міхи...
     Тривожилось серце. Душа пломеніла.
     Картали пекельно прадавні гріхи...

     В горнятку незвично густішала кава...
     Гамселили бак із сміттям у дворі...
     І музика травня побіжно-ласкаво
     Звучала у гронах бузку в тій порі...

     Пишалася сакура квітом рожевим...
     Тюльпани червоним кричуще цвіли...
     А я - замикалася в колі дешевім
     То туги, то смутку, де Рай не вцілів...

     Де розум гіркотні виплекував зради
     І тиснув безтямно, мов рака клішні...
     І серце спекотне не чуло розради,
     Що Бог надсилав... Маргариті смішній?..