З чорноти, із прошарку сумління
виринаєм знову - зсув зусиль,
подолаєм у фортеці стіни
де єдині - фронт, єство, і тил.
Боже прАвий...ти правИй, мій Боже,
ти створив на муку й на любов.
Втрати таврувли насмерть, схоже,
а надії воскрешали знов.
На снігу стежки плетуть молитву,
до зими проханням - "відійди...",
щоби щастя і натхнення пити -
з келиха кохання (Не суди!).
Я благаю - з темноти на світло
не ходи війною на Едем,
за весною - пам`ятаєш? - літо -
з вірою, надіюсь, доживем.
знову
© Copyright: Наталья Книжник, 2018
Свидетельство о публикации №118050200312
Свидетельство о публикации №118050200312
Рецензии