Вже ніч...
У півсвідомості устами
шепочу: "Гори поміж нами,
століття криги, прірва снів,
і запитання, як ти смів
з крижин отих стопить озера?
Гвіздками гострими - навскрізь,
неначе вовкулак, химера
зламати долі стрій і вісь?"
Вже ніч...
І райдуга на око
впаде від зіроньки з вікна.
Надію маю, що ні вроки,
ні тиша з неба - тетива
не віднайдуть стрілу, що вцілить
в кохане серце, і навпіл
не розірве надвоє тіло,
не влучить чорне в білу ціль.
Вже ніч...
Шорстка і надколюча,
бо я - ось тут. Вулкани сплять,
моря гойдають дно, і кручі
у ніч таку - в журбі мовчать...
...і я - не я, а біль реберна,
я кусень яблука “Рено”.
Творець, ти, мабуть не даремно
створивши нас, зцідив вино,
і хліба кусень...Кольорові
у долі течії доріг...
...єднає нас червоний колір,
і колір жита - оберіг.
Вже...
© Copyright: Наталья Книжник, 2018
Свидетельство о публикации №118050200283
Свидетельство о публикации №118050200283
Рецензии