З НАМИ БОГ

Уже нас навчених і мудрих мало   
жорстоким досвідом землі,
іще живих, хоч нерішучих, як бувало      
шорсткої шурхотливої петлі.
 
Ті, хто не в казці, а на власні очі
на помаху думки всі пролетів і там,
як бісер, бризки кровот;чить 
в кінці тих сторінок, мелодій, справ.

Ми – тіні в снах синівських знову,
ми - лепет листя згаслого, пори
відгомін пристрасті, відлуння крові,
в ночі побічний схлип сови.

Ми старим древнім парком
бредемо під гітар й «біоміцин»,
дівчатками у сукнях тих яскравих,
твістом, «бітлами». Вже, батьки,

ми  - тільки сніг вчорашній
вологу тополю і нам віддав.
Нам сумно, трохи страшно,
ще гірко і солодко нам.

Ми п’ємо чарку добру і пророчу, 
дощу - тепло, надії - силует,
стаккато - щастя, дум - гіркоту
і осінь, осінь - серцю мед.

І все ж не марними ногами
бродили ми серед тривог
отців-дітей і вічно - драми,
та внуки з нами, з нами Бог!