Доля

Ходою,  підступно, крадеться недоля.
Зруйнована   горем  здалась  у двобої.
Отак  опинилась  в  господарки  злої.
Ще  й  зараз  блукаю  у  пошуках  долі.

Блукаю… Там сіро,  а я  хочу  світла.
Тягнуся  до нього, всміхаюсь привітно.
Не  хоче  прийняти, бо морок  навколо.
Зімкнулось, тримає  у темряві  коло.

Проходять роки,  і  птахи відлітають 
У  теплі  краї, мають  там   на чужині
Звикати  та  жити   у  іншій  родині.
Якщо поталанить – то знов прилітають…

Напевне,  весною,  зігрітою сонцем.
То  може  й   до  мене  повернеться  доля?!
Вже  довго чекаю – гартується  воля.
Плекаю  надію   - дивлюсь у віконце.

Змиваються  сльози  рясними  дощами.
Наступить  омріяний  сонячний  ранок,
Наблизиться  знов  довгожданий  світанок.
Колись, оживу  від  трагічної  драми.

Та  й  біль  може  стихне, не зараз, з  роками. 
Завжди  тільки  пам’ять  жива, поряд  з нами.
27.04.2018