Оксана Пахлевская. Сквозь слезы улыбнусь...

Сквозь слезы улыбнусь тебе: прощай!
Ведь профиль ветра утреннего строгий.
У гавани стоит корабль твой,
готов к дороге.

На берегу вновь тишь и пустота.
А буря крылья разметала.
Но солнце вышила тебе на парусах
и мы расстались.

И, может, не вернешься ты назад.
Далекий голос так поет с тоскою.
Твоя любовь - как звук старых баллад -
отчаянная, горькая.

Возврата нет стихий твоих.
Моря шумят, и холодно на свете.
Как ты, всю жизнь мы ждем таких,
ради мгновенья.

Весенний ветер разлук и встреч!
Покинешь дом. Полюбишь ты другую.
Из тех ты, что сперва целует меч,
затем - подругу.

Оригинал:

Оксана Пахльовська, "Я усміхнусь тобі крізь сльози..."
                * * *
Я усміхнусь тобі крізь сльози: їдь!
Бо профіль вітру вранішнього строгий.
Твій корабель у гавані стоїть,
готовий до дороги.

А берег знов пустельний і нічий.
А чорна буря розправляє крила.
Але я сонце вишила вночі
на цих вітрилах.

Ти, може, не повернешся назад.
Далекий голос так співає тужно!
Твоя любов - як дзвін старих балад -
гірка і відчайдушна.

З твоїх стихій немає вороття.
Моря шумлять, і холодно на світі.
Таких, як ти, чекають все життя
заради миті.

Весняний вітер зустрічей і втеч!
Покинеш дім. Любитимеш чужинку.
Ти з тих, котрі цілують спершу меч,
а потім - жінку.