На гармошці історії Вічність заграє
танець днів і ночей, як завжди,
а коли запитають, - ти звідки й куди,
відповім я - проїздом із раю.
Беззаконням стражденної волі
на початку творящого дня і словес,
до чужого мені недосяжного болю
піднімаю себе до байдужих небес.
Але буде, - навчусь ще любити
і пройду ще не пройдений шлях,
і навчуся щасливим ще жити
десь під власною зіркою явно і в снах.
І вагання й скорботи вершина,
і престол королів, і в зеніті вже ніч -
стоїте ви іще? На коліна!
Геть з дороги! І тіні женіть до узбіч.
І на осторонь долі, назовсім,
ще побачу безмежний я край,
і ще марних надій перелякану осінь, -
заслання вже під назвою - «рай».
І за обрій подій мені дайте піти
пілігримом незнаним у власні світи.
Дайте!
© Copyright: Петр Скорук, 2018
Свидетельство о публикации №118042102016
Свидетельство о публикации №118042102016
Рецензии