Лина Костенко. Вьюги

Циферблат часов на розе
вьюги снегом замели...
Нам с тобою, видно,  по дороге,
шли, а никуда и не пришли.
Вновь все те же улицы слепые,
волны снега вьюга намела.
Нам с тобою так легко и будто бы
подсказывает ветер нам слова.
- Подскажи то слово, что мне нужно,
я его послушно повторю.
Разгуляйся буйно и внезапно,
заглуши все то, что говорю!-
Не было ни встречи, ни тоски.
Сожаленья и порыва не было.
Я спокойна.
Счастлива с другим.
Я тебя уже забыла.
Если я заплачу и в порыве
твоего рукой коснусь чела,-
львы возле ворот нас не увидят:
ведь глаза им вьюга замела.

Оригинал:

Хуртовини

Циферблат годинника на розі
хуртовини снігом замели…
Нам з тобою, видно, по дорозі,
бо ішли й нікуди не прийшли.
Знов ті самі вулиці незрячі
і замету хвиля снігова.
Нам з тобою легко так, неначе
вітер нам підказує слова.
— Підкажи найлагідніше слово,
я його слухняно повторю.
Розгуляйся буйно і раптово,
заглуши усе, що говорю! —
Не було ні зустрічі, ні туги.
Не було пориву і жалю.
Я спокійна.
Я щаслива з другим.
Я тебе нітрохи не люблю.
А якщо заплачу і руками
я торкну ясне твоє чоло, —
нас не бачать леви біля брами:
левам очі снігом замело.