Як буяє природа! Торжествує, сміється, цвіте!
Немовлятково-ніжна, запахуще духмяна, пречиста.
Хтось радіє мільярду – хоч здоров’я уже не те.
Хтось вмирає від голоду – і благає у Господа їсти.
Я скучаю за рідним – де ласкаві і тихі слова,
Де на хаті -- лелека, а в болоті -- ряска і квакша.
Літ п'ятнадцять би скинути – коли мама іще жива,
І немає жахіття, і все було зовсім інакше.
Я скучаю за рідним – де калинові впали мости,
А в обсмалену землю розчепірено б’ються гуси.
Де під прихисток рук ще можливо з війни втекти,
І сердечка з’єднати, і виплакатись матусі.
Де поділось життя, за якою водою спливло?
Там Європа тепер, а може – і зовсім Америка.
Наче тріска безсила, щоб хвилею не понесло –
Все стою і стою, і боюсь відштовхнутись від берега.
Ілюстрація із Інтернету, дякую авторові.
Скучаю
© Copyright: Надежда Еременко, 2018
Свидетельство о публикации №118041903746
Свидетельство о публикации №118041903746
Рецензии