Ещё один день одиночества. Лидия Скрипка

Ще самотностi день

Лида Скрипка

Ще самотності день. І коли оцей холод закінчиться?
Мовчазного роману твого досить доля тяжка.
Чи ж насправді тобі, милий мій, притулитись не хочеться
 До душі, або просто торкнутися мого рядка?

Ніч без сну знову мрії занурює в вир безкінечності,
Там відбитки слідів, де назустріч ще й досі йдемо.
Вже дихнуло теплом, та воно розчинилось в буденності,
Залишило мені неосяжність розкутих думок. 

Холод всюди: на серці, в душі, від каміна, на вулиці.
Він не вічний. Адже незабаром розквітне весна.
Розхвилює мене і любов’ю помітно притулиться.
Бо весна, наче жінка закохана – ніжна й ясна.

Не до віршів торкайсь, прихилися до серденька нічкою,
Краще в травні, коли заквітчаються села й міста.
Нам для світла каштан загориться рожевою свічкою,
Щоб роман особистий почати на нових листах.
-------------------------------
«Ещё один день одиночества» Лидия Скрипка

Да закончится ль холод? Ещё один день одиночества.
Я роман молчаливый с тобой пожелаю врагу.
Неужели тебе, милый мой, в самом деле не хочется
Опереться на душу мою или тронуть строку?

Ночь без снов снова грёзы в пучину несёт бесконечности,
Там следы, отпечатки, досель мы навстречу идём.
И дохнуло теплом, только всё растворилось в беспечности,
В повседневности – мысли остались: с тобой мы вдвоём.

Холод всюду: на сердце, в душе, от камина, на улице.
Он не вечен. Уже скоро весна за окном расцветёт
И взволнует меня, и любовь, без сомнения, сбудется,
Ведь весна, как любимая женщина, нежно поёт.

Не касайся стихов, лучше к сердцу прижмись тёмной ночкою,
Лучше в мае, когда расцветают цветы и цвета.
Нам для света каштан загорится пунцовою свечкою,
Чтоб роман мы писали смелей на зелёных листах. (18.04.2018)