Ти знаєш, як перегорить
небесна сива папіроса,
Як млосні вийдуть вечори,
Щоб покричать у безголоссі,
І виповзуть з-під шафи дні,
Мов пальці хижого Аїда,
Я вже чекатиму. Мені
Не те щоб гірко, а - набридло.
Вікно роззявиться і чхне,
Квартиркою загонить вітер.
І пасмо холоду оце
в холодні загорне обійми.
Судоми квітня й тихий пульс
Вперемішку із жаром тіла.
Але з магнітофона - блюз,
Але на спині - чорні крила.
І під вінілу хриплий тріск
Вона танцює, мертва й вільна,
Танцює попри кігті сліз,
Ще молода - вже божевільна.
Як флюгер, затремтить без сил
І рушить з плачем на коліна,
Та знов від змаху чорних крил
Встає, притомна, але тлінна.
Судомно відриває па,
Наступне, чергове... Останнє?..
Сама собі німа раба,
Сама впаде - сама й устане.
І довго так дивилась я
На те приреченеє тіло,
Аж поки темінь, мов смола,
Моє люстерко не накрила...
Марення
© Copyright: Анна Рычок, 2018
Свидетельство о публикации №118041801503
Свидетельство о публикации №118041801503
Рецензии