Лина Костенко. Слышу речь русскую снова...

Слышу речь русскую снова,
Речь небывалой красы...
Прошумели леса за окнами,
леса брянские, густые, густые...

Обступили темные ели
березки боязливые гурьбой.
Далеко во мгле утонули,
голубой, голубой, голубой...

Приоткрыть окно, чтоб увидеть,
все, что вижу, душой обнять,
и задуматься, притаившись,
и до самой ночи стоять...

На мои непокрытые волосы
опадает дорожная пыль.
Сквозь тяжелую вечера просинь
проступают огни Москвы.

Оригинал:

Знову чую російську мову...

Знову чую російську мову,
Мову рідкісної краси...
Прошуміли за вікнами знову
непроглядні брянські ліси.

Обступила темні ялини
полохливих берез юрба.
Їх далеко десь мла поглине,
голуба, голуба, голуба...

Опустити скло непротерте,
все, що бачиш, душею обнять,
і задуматись, і завмерти,
і до самої ночі стоять...

На моє непокрите волосся
опадає легка курява.
Крізь важку вечорову просинь
проступає вогнями Москва.

1957 рік, збірка "Проміння землі"