Шон Маклех - Под ливнем

Вольный перевод
стихотворения
Шона Маклеха « Под ливнем »*
http://www.stihi.ru/2018/03/22/10918




Под ливнем


                «С тех пор я с душой нараспашку
                Под ливнем стоял средь двора,         
                Напялив мешок, для сказаний рубашку»
                (Шеймас Гини)


Небо — просто раскрытая книга,
Которая нами едва ли пролистана
Прочесть не данО: буквы все подзабытые
Напрочь отшиб память вЕреск душистый
Осени той...
Но запомнилось — книгой,
А не колодцем с одной пустотой,
Куда с изумлённой улыбкой
Люди кидают почти, как в копилку
Годы-монетки одну за другой...

Зато посылает назад книга-небо
Изредка,... чтобы не знали заранее,
Ливень холодный-напоминание
Из слов, чей нам смысл — неведом...
Носим одежду из мешковины,
Что к телу пристала и кожу скребёт,
А всё потому, что... как молний народ
Сами о прошлом своём подзабыли...
Как стая стрижей, та что в скалах живёт,
Но гнёзда, где только не вили (Фир Болг)...

А небо бросает из бездны себя
Словами холодными... капли прозрачные,
— Нам для питья предназначены:
Совсем не слова, а вода...
Пить её нужно, не вторить бессмысленно,
Не знать — Про себя лишь... дышать...
Прилипла как будто бы к нашим плечам,
Не мешковина — а истина...



_____________________

*Пiд зливою
Шон Маклех Патрик


       «А потім одного вечора
        Я стояв під зливою серед подвір’я,
        Нап'явши той мішок, мов сорочку.»
                (Шеймас Гіні)

Небо – це просто розкрита книга
Яку ми хотіли би прочитати,
Але не вміємо: ненароком забули літери,
Відшибло нам пам’ять від запаху вересу:
Отоді – тої осені.
Добре, що ми не забули, що це книга,
А не просто колодязь наповнений порожнечею,
Куди стрибають здивовані люди,
Чиї роки полічені, як монети в глечику:
Стрибають і не вертаються.
Тому Небо-книга нам надсилає
(Добре хоч інколи – не щоденно)
Зливу холодну. Зливу-нагадування.
Зливу слів.
Одяг вдягаємо з мішковини шитий,
Що до тіла липне і шкіру шкрябає,
Бо забули ми, що ми народ блискавок,
Що над скелями, як серпокрильців зграя
Свої домівки-склепи мурував-громадив
(Фір Болг).
А небо все кидає з безодні себе
Слова холодні краплями прозорими,
Так наче це не слова, а вода.
І наче не вторити нам, а пити,
Так наче, не знати нам, а дихати (водою),
Так наче не мішковина до плечей липне,
А істина. Буцімто…