А ты ждала любимого с войны?

А ты ждала любимого с войны,
Теряя сердце, разум, жизнь и волю?
Бессилие любви познала ль ты,
Когда в глаза смеется злая доля?
Молчание живых познала ль ты,
Когда никто и никогда не скажет
О том, о чем давно молчат фронты
И даже близкий друг тебе откажет?
Весь мир живет и буйствует весна,
Цветут сады, и вновь родятся дети,
А ты не пробуждаешься от сна
И чувствуешь всегда дыханье смерти.
И ,как в тумане, протекает жизнь,
И лишь молитвы притупляют боль.
И только крик немой:
«Держись, держись, держись!!!.
Во имя Господа, живи ,
моя любовь!!!
Он на войне.…
И у тебя война.
В лицо он видит своего врага.
Он там -с друзьями,
ты же тут- одна....
И безоружна.
Пред врагом нага....
Весь мир ликует, чествует весну!
И, как всегда,
ты улыбнешься сыну
Ну а затем- подкрасишь седину,
Ведь знаешь,
как воспитывать мужчину.
А сына , мать, ждала ли ты с войны,
Считала ль дни
и ночи ли не спала?
А ты пугалась
в доме тишины
И плакала тихонько в одеяло?
Недаром говорят: Труднее ждать,
Быть маяком
в безумствующем мире.
Чтобы корабль надежды смог узнать,
Дойти до гавани любви по ориентирам.
Любите ,люди, эти маяки
И помогите добрым словом, делом.
Ведь ваши души, словно родники.
И ваши руки
да не оскудеют.
Пусть доброта восполнится добром
И жизнь даря ,ты умножаешь жизнь.
Ведь счастье
не купить за серебро,
Но, лишь любя,
мы обретаем смысл.


Олеся Доліна (Переклад з російської – Тетяна Майданович)

* * *
А ти чека;ла милого з війни?
Життя втрача;ла, серце, розум, волю…
Любо;ві сла;бкість чи пізна;ла ти?
Коли сміє;ться в очі зла недо;ля…
Живих мовча;ння може чу;ла ти?
Коли; ніхто ні слова не промо;вить
Про те, про що давно мовчать фронти,
І на;віть друг близьки;й тобі відмо;вить.
А світ живе, так буйно йде весна,
Сади цвітуть, наро;джуються ді;ти.
А ти блука;єш у тривожних снах,
Де подих смерті над бажа;нням жити.
А це життя в тумані струменить,
І лиш молитви притупляють болі,
І тільки крик німий: «Держись! Держись!
В ім’я Господнє
ти живи, моя любове!»
Він – на війні;. І в те;бе теж війна.
Він ба;чить ворогі;в своїх уві;ч.
Він – з дру;зями, а ти ж оту;т – одна,
Ого;лена, беззбро;йна йдеш крізь ніч.
Радіє світ, вшано;вує весну.
І, як завжди;, ти усміхне;шся сину,
А по;тім зафарбу;єш сивину,
Бо зна;єш, як це ви;ховать мужчину.

А сина, мати, жда;ла ти з війни?
Дні рахува;ла і ноче;й не спа;ла?
А ти боя;лась в до;мі тишини;?
І плакала тихе;нько в покрива;ло?
Це ка;жуть недарма;: «Найва;жче – ждать».
І ста;ти маяком в безу;мнім сві;ті,
Щоб корабе;ль надії зміг впізна;ть
В Любо;ві гавань путь, бо ти в ній сві;тиш.
Любі;мо, люди, серця маяки.
Допоможіть їм добрим словом, ділом.
Бо ваші душі – вод живих струмки;,
І ваші руки хай не обідні;ють.
А доброта – допо;вниться добром.
Підтри;мавши життя;, спасли;сь ви.
І не за срі;бло щастя вам прийшло.
Лиш лю;блячи, ми знов знайде;мо сми;сли.