За лаштунками, хоч малюнками

                найнеобхiднiша, ДУША:

                душа є частка Божа, –

                дитинка, з Батьком схожа:
                в своїм теплі, диханні,
                найліпшім сподіванні;

                вона й намісниця в мені...
                – як добре, що такі є дні!
                та, попри все, пісень співа

                така близька з небом, –
                таки рідна з Богом, –
                і зо всім світом спільна, –

                пташечка моя,
                д у ш а

                ...як так, то й про буття; яке воно за лаштунками??
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

янгол темний до душі своє, темне, має;
темний янгол тій душі крила підрізає:
ще й засмучує вночі темними думками;
з темних сліз та слів, пісні співа темно з нами...

темний янгол – темний чар, темних див і темних справ;
темний лицар, темний цар, – всім нав’язує свій дар:
темне горнеться душі, звідусілечки чатує...
а душа – на день зорює: там янгол світлий жде її!

цей навЕрне світлий плин, цей – загоїть рани крил;
променистий світлий млин темні мУки змеле в досвід:
що горнилом у житті всяка безпросвітня темінь;
але Бог, всесвітній Кремінь, – світло викреше душі!

бо вона ж Його є цвіт: світлий янгол, білий світ, –
нате промені прозріння, дайте руки на спасіння;
ось й вам руки на спасіння, й візьміть з променів прозріння, –
світлий янгол, білий світ... й на Плоди ходи вже, Квіт!

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
І став новий поріг вищим за їх ріг: ні дня, ні каїнам, ні юдам, не рідня.
А на згарі минулої публікації зосталися відгуки, частково зримі: ось мої свіжі їм Дяка, Щасти... й Будьмо!

               З відгуків на «За лаштунками, хоч малюнками...» (Юрий Зозуля):
"нате промені прозріння, дайте руки на спасіння;" - якби ж люди не лінувалися приєднуватися до тих рук спасіння! Може й плоди вже були б не такі та їх було б більше...
Юрію, плекаймо надію на Божу допомогу та людське прозріння.
З повагою до Вас, Надія.
Надежда Рубинская   07.03.2016
+ + +
Душа моя, що Богом дана,
Колись у вирій полетить.
А я все мріяла, жадала,
Що зможу з Богом говорить.

Душа моя, що Бога частка -
Дарунок на єдину мить,
А я ж не знаю, може казка,
Що можна вічно в світі жить.

Душа моя, вона безсмертна?
Чому не мовить? Все болить.
Вона мені вже не підвладна,
Летить до Бога, і мовчить.

Душа моя, лише з Єдиним
Говорить з ним, що вище всіх.
І я кажу, шепчу несміло:
"Не піднімай мене на сміх,

Душа моя - твоя дитина,
Та поріднилась з нею я.
Вона давно моя частина,
А значить, я тепер твоя"

Душа моя...
Чи не моя?
Тепер чия?
Дякуючи Вам, Юрій, пишу рідною мовою, від Вас такий міцний поштовх. Вдячна Вам.
Леся Полищук   08.04.2012
+ + +
Дуже хороша тема і майстерно відкрита Вами. Так насправді скільки криється в душі і віддано нам Богом, щоб ми пізнали світ. Були завжди осторонь від зла і пишалися своєю землею і те, що вона віддає нам.
З повагою
Бондаренко Михаил   03.04.2012
+ + +
Завжди стає смішно, коли бачу поряд наші з Вами ніки, Юрію!))))))))))
Це ж треба було назватися мені чоловічим ім'ям поряд з Вашим суто жіночим прізвищем!))))))))))))))))
Добре хоч літаємо!))))))
З посмішкою до вух, я.
Соловей Заочник   02.04.2012