Лина Костенко Ван Гог

Лина Костенко «Ван Гог»
- Перевод Владимира Туленко

С одиночеством день начинаю я!
Холод холода. Тиши тишь.
Циклопическим одноглазием
Небо всматривается в Париж.
Моя мука, ты ходишь по грани!
Был вчера королем королей.
А сегодня до пепла сгораю,
До цветастых и ярких углей.
В красках мертвых.
О , руки-мытари!
На мольбертах распят весь мир,
На погосте в надгробиях выйду я,
В кипарисов пожарищах пир.
Небеса набухают грозою,
Изгибаются кисти-хлысты,
Черным взрывом из палеозоя
Переломаны горам хребты.
Словно купол лучится свечение.
Я пастух. Я деревья пасу.
В дня карманах, в заплатках терпения,
Кулаки к смерти я поднесу.
Покладистый и неистовый -
Не Сезанн - не Гоген - не Мане,
Как же быть, где находится истина
Когда ворох проблем всех – во мне?!
Сумасшедший? Он – умалишенный!
Может быть. Он – вся сущность моя.
Божьей волей я – вольный! Вольный!
Доброй ночи, Свобода моя!

*****
Ліна Костенко «Ван Гог»

Добрий ранок, моя одинокосте!
Холод холоду. Тиша тиш.
Циклопічною одноокістю
небо дивиться на Париж.
Моя муко, ти ходиш по грані!
Вчора був я король королів.
А сьогодні попіл згорання
осідає на жар кольорів.
Мертві барви.
О руки-митарі!
На мольбертах розп'ятий світ.
Я - надгріб'я на цьому цвинтарі.
Кипариси горять в небозвід.
Небо глухо набрякло грозою.
Вигинаються пензлі-хорти.
Чорним струсом палеозою
переламано горам хребти.
Струменіє моє склепіння.
Я пастух. Я дерева пасу.
В кишенях дня, залатаних терпінням,
я кулаки до смерті донесу.
Самовитий - несамовитий -
не Сезанн - не Гоген - не Мане
але що ж я можу зробити,
як в мені багато мене?!
Він божевільний, кажуть.
Божевільний!
Що ж, може бути. Він - це значить я.
Боже - вільний...
Боже, я - вільний!
На добраніч, Свободо моя!