Лина Костенко Тень Сизифа

Лина Костенко «Тень Сизифа»
- перевод Владимира Туленко

В корчах и в кручах умирают мифы,
Исчез Чугайстер. Мавки все кротки.
Одни лишь мы, в царапинах Сизифы,
Наверх торбычим камни-рюкзаки.

А тропы рыжие разодраны дождями,
С отвесных скал, срываясь, но идем.
В седьмое небо выйдем все мы с вами,
Наверх неся гранитные трюмо.

Картина дня – сплошь яркие тарели,
А тень Сизифа – лишь случайный гость
В столицах меда, в радугах форели,
И горечи, что счастье не нашлось.
 
Мы – гости пчел. Присядем на банкетах,
На креслах-пнях, у бездны на краях.
Попович Женя, Мефистофель в кедах,
И нимфы в шортах. И печаль моя.

Сизифа тень, как тень вот той печали,
Трагичной тенью, сгорбленных веков,
В лиловых тучах иван-чая
Плывут над пропастями вновь…

Здесь душу не положишь спать, как надо.
Сидит Сизиф в печали. Вот беда.
Шампанское за нас пьют водопады
В потоках горных, весел тамада.

Как тяжело, ведь возраст нас не лечит,
Пожалуй, знаю, что подумал ты:
«У Бога легче выпасать овечек,
Чем в Украине камень свой нести!»

Еще шажок! Здесь нет аплодисментов.
Для зрителей здесь нет удобных мест.
Лишь черный беркут здесь ежемоментно
Хребет земли оглядывал окрест.

А мы идем, кто тише, кто быстрее.
На горы лезем, там, где нет дорог.
Сизифа участь повторять умеем…
И камень в бездну мчится из-под ног!

*****
Ліна Костенко «Тінь Сізіфа»

В корчах і в кручах умирають міфи.
Чугайстер щез. Покаялись навки.
І тільки ми, подряпані Сізіфи,
тябричим вгору камінь-рюкзаки.

Руді стежки роз’їдені дощами.
З крутих плаїв зриваємся, йдемо.
У сьоме небо вийдемо з гущавин,
задавлені гранітними трюмо.

Цей мисник днів — мальовані тарелі,
ця тінь Сізіфа — потойбічний гість,
в столицях меду, в райдугах форелі,
у гіркоті покинутих обійсть.

Ми — гості бджіл. Посидим на банкетах,
у кріслах пнів, на покуті проваль,—
Попович Женя, Мефістофель в кедах,
і мавки в шортах. І моя печаль.

І тінь Сізіфа, тінь тії печалі,
горбата тінь, трагічна тінь сторіч.
Лілові хмари іван-чаю
пливуть над прірвами у ніч…

Тут буде твердо душу відіспати.
Сидить Сізіф і журиться, біда.
І п’є за нас шампанські водоспади
потік гірський, веселий тамада.

Я знаю, важко. У твоєму віці.
Либонь, я знаю, що й подумав ти:
“Вже краще йти до Бога пасти вівці,
ніж на Вкраїні камінь цей тягти”.

Ще крок, Сізіфе. Не чекай на оплески.
Для глядачів тут сцена закрута,
де чорний беркут з крилами наопашки
хребет землі до сонця поверта.

А ми йдемо, де швидше, де поволі.
Йдемо угору, і нема доріг.
І тінь Сізіфа, тінь моєї долі…
І камінь в прірву котиться з-під ніг!