Пристрасть залишається на сходах,
Падає перлиною із вуст –
Вуст, що в усмішці тамують подих,
Коли й слово мовити боюсь,
Вуст, що хочуть тільки цілувати,
Палко припадати до плечей...
Та на сходах, нібито на чатах, –
Смуток, що своїх гірких очей
Геть з мене не зводить, темнокрилий.
Там на сходах – на єдину мить –
Квітом полум’яним, мов вітрила,
Пристрасть хай розквітне й заболить.
Заболить, мов річка попід льодом,
Заболить, мов бруньки на гілках,
І впаде перлиною на сходах,
Страчена у тебе на очах.
30.03.18
Пристрасть
© Copyright: Наталка Змиивна, 2018
Свидетельство о публикации №118040410924
Свидетельство о публикации №118040410924
Рецензии