Сонет 10. Конец игры и приют одиночества
Скрізь чуєш лихо – а душа сміється,
Їй з чорних хмар цих тільки б пити й пить.
І розум від нещастя не вжахнеться,
А силою новою закипить.
В цей день – усяку, найстрашнішу кару –
З відкритим зустрічатимеш лицем,
Сам кинешся під вибухи, під хмари,
Напоєні отруєним свинцем.
Вогонь палає – нічим загасити,
Скінчилась гра – та нікуди піти,
І тільки залишається просити
Останнього притулку в самоти, –
Куди вже зарікався повернутись.
Покинуть все…спочить на дні…забутись…
Листопад 1997
Свидетельство о публикации №118040302543
с неба свинцовый дождь..
А остановить можно, видимо, только человеческой кровью...
Вероника Ромашкина 21.11.2022 22:42 Заявить о нарушении
Очень надеюсь, что его осталось уже не долго.
Надия Медведовская 26.12.2022 20:02 Заявить о нарушении