Молитва?..

Врятуєш?!..
Чи може торкнешся на диво промінням?..
Так-так!...
Я вже знаю, як перші лунали в останній імлі...
Не треба шукати.
То б’ється не серце - каміння,
яким Надзвичайний притрушував мрії своі на Землі...
І той, що писав на потилиці муки, не зможе
вловити мій ритм, закарбований в стіни омріяних міст
на мапі твого сьогодення, що нині не схоже
на крок у майбутнє, де навіть Господь - це простий фаталіст...
То ж ти - це єдиний для першого шанс на спасіння
у Вербну неділю, що тихо вітає останні серця
Врятуєш?!..
Чи може торкнешся на диво промінням?..
Так-так!...
Я вже знаю, що Сина чекають у царстві Отця...
І вічне кохання, що мудрість прикрасило білим,
торкнеться моєї, такої пустої на вигляд, душі,
щоб в темряві віри знайти для зневірених сили,
і просто не впасти в безодню, де плавляться в прозу вірші...
По крапкам...
По крапкам з забутого тексту у книзі
пророцтв й заповітів, де шифром приховано світу ім‘я,
я ледве крокую, немов по засніженій кризі,
щоб врешті дізнатись, що ти від самого початку - моя...
І руки у неба прохають земного тяжіння
для решти життя, за яким цю молитву поглине луна...
Врятуєш?!..
Чи може торкнешся на диво промінням?..
Так-так!...
Я вже знаю, що осінь - це просто невдала весна..:)