Свiт навиворiт

Мій світ навиворіт чомусь
Не розумію, в чом причина
Чи може я вже не людина,
Або збрехав чогось… комусь.

То може злий чаклун, омана,
Перетворив мене на щось,
У чому жити вже прийшлось,
Та напоїв своїм дурманом.

Тут все навиворіт, пробачте,
Гуляють в горі та біді.
Та відбирають, не собі, комусь
Всі свити, вдіньте, голодранці.

А самі, світим грішнім тілом,
Немов Адам, та тітка Ево.
Та спокушає, довге стерво
Зеленим яблуком з кропиви.

Скуштуйте людоньки, щоб знати,
Що світ такий давно не був,
Що він про нас давно забув.
Та на вікно… поставив грати.

Ми… не в кімнаті, ми з надвору.
У хату нам нема дороги.
З каміння зліплені пороги
Та рвуть на шмаття псів тих свора .

Що відбиватись сил нема
Та, може, рай загірше аду.
Шукати краще там розраду
Туди підштовхує біда.

Я б розміняв… мене нема,
Ніде нема моїх думок,
Вони живуть з других боків
Тут все навиворіт… і біль, і гнів.