Весь мир сегодня плачет и скорбит...

Чужа біда у серці смуток сіє...
Чужая боль рвёт душу пополам...
Вона тремтить, від розпачу німіє.
Открыл врата сегодня Божий храм.
"Мені пече! Горю!!!" "Повітря дайте!"
"Я задыхаюсь!" "Я горю!!! Ай-яй!"
Господь почув останнє "Прощавайте!"
Услышал Бог последнее "Прощай!"

Чиясь недбалість призвела до смерті.
Кто понесёт ответственность за смерть?
Але при владі ті, хто дуже вперті,
не понимают боль людскую, ведь
чи у Алеппо хлопчик помирає,
или ребёнок был сожжён огнём –
людина кожна хай себе картає.
Виновны мы! Но, дети ни при чём...

А скільки жертв насправді... Хто це знає?..
Лишь Бог один все знает имена.
В Донбасі п'ятий рік війна триває.
Не пощадила там детей война.
Могили їх не бачили убивці,
убийцы их бездушны и тупы.
Пекучий біль відчули українці,
мы на добро и слёзы не скупы.

Це жах такий, коли вмирають діти!
Москва поверит общим всем слезам.
Тож я скажу, бо ніде правди діти –
такого не желают и врагам!
"Зимова вишня". Траурні лампади...
Свеча в душе у каждого горит.
Весь світ шукає тихих слів розради.
Весь мир сегодня плачет и скорбит...

(Разні мови, але спільний біль...
Разные языки, но общая боль...)