Ой, верба, вербочка, да мне ли не любить...

Ой, верба, вербочка, да мне ли не любить
Твоих ветвей, склоненных над водою.
За грусть-печаль свою благодарить,
Тебя я не устану перед судьбою.

Когда мне грустно, я к тебе иду.
Меня ветвями нежно укрываешь.
К тебе прижавшись, шепчу я, как в бреду
О том, о чём и без меня ты знаешь.

Все беды, радости делю с тобой свои
Ты обнимаешь ласково за плечи.
И вместе отражаясь в водах, мы стоим,
И душу мне своей ты силой лечишь.

В тебе, подруженька, есть сила колдовства -
Весна идёт к нам с вербным воскресеньем.
Ох, вербочка, как ты была права,
Когда роняла в реку лист осенний.

Роняла вместе с ним мою печаль,
И уносили все тревоги воды.
И для меня светлее стала даль,
И радостней закаты и восходы.

Как хорошо с тобой мне, верба, быть,
И я к тебе иду с любой моей бедою.
Ну, как, скажи мне, верба, не любить,
Твоих ветвей, склоненных надо мною. 



Ой, верба, верба, мені не любити... 
 
Ой, верба, верба, мені не любити
Твоїх гілок, схилених над водою.
За ніжну печаль дякувати
Тебе я не втомлюся перед долею.

Коли мені сумно, я йду до тебе.
Мене гілками крихкими приховуєш.
І я шепочу, ніби в маренні,
Про те, про що і без мене ти знаєш.

З тобою ділю я радості свої,
Ти обіймаєш ласкаво за плечі.
І відбиваючись у водах, ми стоїмо,
І душу мені тоді ти ніби лікуєш.

В тобі лише, верба, сила чаклунства -
Весна приходить з вербною неділею.
Я розумію - ти була права,
Коли ронила у річку лист осінній.

Ронила ти тоді мою печаль,
І всі тривоги несли води.
І для мене світліше стала даль,
Бажанішим заходи й сходи.

Відрадно, верба, мені з тобою бути,
До тебе йти з будь моєю бідою.
І хіба можна, верба, не любити
Твоїх гілок, схилених наді мною.

(Джерело)