Лежу. В вікно дивлюсь півдня.
Там березневий день високий.
А в люстерку – йому рідня,
Бліда -- та все ж блакитноока.
Яка ж ти гарна, ніжна мить!
Утримуй, весно, оборону!
Бо як сердечко заболить –
Блакитним бризне, не червоним.
Немов забутий шанс воскрес.
Немов надія – це віконце.
…Із сил останніх до небес
Тягнуся – посмішкою сонцю.
Ілюстрація із Інтернету. Дякую авторові.
Сьогоднi
© Copyright: Надежда Еременко, 2018
Свидетельство о публикации №118032509509
Свидетельство о публикации №118032509509
Рецензии