Pilatus

Remenyik Sandor

Пилат
Ременик Шандор

Окончен суд. Свершилось....
Кровава у подножия креста трава.
И в прокураторе клокочет гнев немой,
и мысль одна другую разрывает.

"Ничтожное отребье, мне надоели вы,
ваше желание, ваша вера,
яркие одежды ваших первосвященников,
в грудь бьющие себя мессии,    
жар солнца под этим проклятым небом,
вздорные слова, буйство красок,
я сам и мой господин, император,
что судьёй меня поставил над таким народом.

"Распни!" – они все уши прокричали.
Пока, устав, его не выдал им.

Бедняга ненормальный! Лишь мечтал ведь, лишь мечтал о лестнице в небо. Лишь мечтал,
но рядом с ними, видно, лучше.
Уже сереет там вверху гора Череповище –
мечтает ли ещё он на кресте?

Что-то говорил мне об истине,
потом безмолвно кровоточил, светился.
С иронией спрашиваю: что есть истина?
Отвечает:"Я".

Эх, ну кто мне этот человек?!

Отребье всё шумело словно море,
надоели, надоели мне они, и это всё.
Одним мессией больше или меньше,
душе Пилата тяжелей не будет
и легче, верно, этой богом побиваемой земле.
Мне надоело. Выдал его. Конец.

"Но всё же! сошла ли на кого-то Его кровь?!"

Смеркается, вечер, ночь нисходит,
а прокуратор покоя не находит.

"Распни!" – они все уши прокричали
и защищаться было нечем,
и копьеносцев не хватало,
или – или пусто было сердце?
О чём жалею я, мудрое сердце пусто,
птицы печальные, прочь из сердца, кыш!

"Распни!" – они все уши прокричали.
Какое дело? что ж, ну распинайте.
Грязное отребье с кровавыми руками,
что ж, распни, распни Мессию!
Жив ли, мёртв ли, одно останется проклятье,
и Богу этот мир не изменить.
Какое дело? Что ж, ну распинайте!
Забирайте! – Забрали. Умер на кресте.
Кто знает, может, всё же был царём!"

Тихо. Но послушай! ночь стучится,
в сенях Пилатовых первосвященники.
"Господин, мы с тобой в одном не согласны,
то, как ты написал – Царь – нас возмутило,
господин, только он говорил это о себе,
ты не так подготовил Голгофу!"

Что за странный рыжий огонь в его глазах!
Вот тростинка превратилась в камень: так тверда.

(Там вверху молчит крест.)
Когда начинает говорить, Пилат растёт:   
"Мне не помочь вашему Мессии,
но я вырезал четыре буквы на Его кресте,
эти четыре буквы моё доброе имя,
моего кораблекрушения последний остов,
моя невероятная вера, гордое моё упрямство,
воля поневоле.

Эти четыре буквы моё доброе имя.
На царстве мёртвых! эти четыре буквы останутся!
Если под ними пришлось бы мне погрести этот город,
Рим, Императора, себя:
эти четыре буквы моё доброе имя!!

Первосвященники, евреи, вам говорю открыто,
слушайте: что я написал, то написал."

Внутри тишина, но снаружи в псалме начинается ночь,
и в ночи той псаломной возвышается крест

Пилат

Суд завершено. Звершилося...
Кривава біля підніжжя хреста трава.
У прокураторі клекоче гнів німий
і думка думку розриває.

"Нікчемна потолоч, мені набридли ви,
ваше бажання, ваша віра,
яскраві убори ваших первосвященників,
ваші месії, що б'ють себе в груди,
сонця пал під цим клятим небом,
безладні слова, шаленство барв,
і я сам і мій пан, Цісар,
що поставив мене суддею над таким народом.

"Розіпни!" – вони всі вуха прокричали.
Доки, не змучившись, Його не видав їм.

Сердега божевільний! Тільки мріяв,
тільки мріяв про драбину в небо.
Тільки мріяв, але поряд з ними, мабуть, краще.
Уже сіріє там вверху гора Череповище --
чи мріє ще сердега на хресті?

Щось казав мені про істину,
потім мовчазно кровоточив, світився.
З іронією питаю: що є істина?
Відповідає: "Я".

Ех, та хто мені ця людина?!

А потолоч шуміла наче море,
мені набридли, набридли вони, і це все.
Одним месією пак більше чи то менше,
душі Пилата важче з тим не буде
і легше, певно, богом битій цій землі.
Мені набридло. Видав його. Кінець.

"Та все ж! чи зійшла на когось Його кров?!"

Сутеніє, вечір, ніч зіходить,
а прокуратор спокою не знаходить.

"Розіпни!" – вони всі вуха прокричали
і боронитись було нічим,
і списників не вистачало,
чи – чи, може, порожнім було серце?
За чим шкодую я, мудре серце – порожнє,
птаство жалю мого, геть із серця, киш!

Розіпни!" – вони всі вуха прокричали.
Та що мені до того? Розпинайте.
Ти, потолоч брудна з кривавими руками,
тож розіпни-но, розіпни Месію!
Бо чи живий, чи мертвий, одне залишиться прокляття,
і Богу не змінити цього світу.
Та що мені до того? Розпинайте!
Забирайте! – Забрали. Помер на хресті.
Хто знає, може, був таки царем!"

Тихо тепер. Та послухай! Тепер бо стукає ніч,
у сінях Пилатових первосвященники.
"Пане, ми із Вами в одному не згодні,
те, як Ви написали  – Цар  – нас обурило,
пане, адже він це казав про себе,
Ви не так приладнали Ґолґоту!"

Поглянь, який дивний рудий вогонь в його очах!
Ось тростина обернулась на камінь: така тверда.

(Там угорі  мовчить хрест.)
Коли починає говорити, Пилат росте:
"Нічим уже не зараджу вашому Месії,
та я вирізав чотири літери на Його хресті,
ці чотири літери  – моє добре ім'я,
моєї трощі останній кістяк,
моя неймовірна віра, горда моя упертість,
воля мимоволі.

Ці чотири літери моє добре ім'я.
На царстві мертвих! ці чотири літери залишаться!
Якщо під ними довелося б мені поховати це місто,
Рим, Цісаря, себе:
ці чотири літери – моє добре ім'я.

Первосвященники, гебреї, вам кажу відверто,
слухайте: що я написав, те написав!!"

Всередині тиша, та назовні в псалмі починається ніч,
і в ночі тій псаломній здіймається хрест

J;nos evang. XIX. 22

A p;rnek v;ge. Elv;geztetett...
V;res a kereszt t;v;ben a f;.
A helytart;ban forr a n;ma d;h
S egy gondolat t;pi a m;sikat.

"Rongy cs;csel;k, ;n unlak titeket,
Unom a v;gyatok, a hitetek,
A papjaitok ragyog; ruh;j;t,
A mell;kver; messi;sokat,
A nap hev;t ez ;tkos ;g alatt,
A zagyva sz;kat, buja sz;neket,
;s magamat ;s uramat, a cs;sz;rt,
Ki b;r;v; tett ilyen n;p felett.

"Fesz;tsd meg!" ;v;lt;tt;k a f;lembe.
Am;g unottan odal;ktem n;kik.

Szeg;ny bolond! Pedig csak ;lmodott,
Csak ;lmodott egy l;tr;r;l az ;gig.
Csak ;lmodott, de ezekn;l t;n szebben.
M;r sz;rk;l fenn a Kopony;k hegye -
Vajjon ;lmodik-e m;g a kereszten?

Valamit sz;lt nekem az igazs;gr;l,
Azut;n n;m;n v;rzett, ragyogott.
G;nnyal k;rd;m: az igazs;g micsoda?
Felel;: ";n vagyok".

Eh, h;t kicsoda n;kem ez az ember?!

A cs;csel;k morajlott mint a tenger,
;n untam, untam amazokat, ezt is.
Egy messi;ssal t;bb vagy kevesebb,
Pilatus lelke nem lesz nehezebb
;s k;nnyebb t;n ez istenverte f;ld,
Untam a dolgot. Odal;ktem. V;ge.

"De jaj! vajjon kire sz;llott a v;re?!"

Az alkony megy, az est, az ;j lesz;ll,
De a helytart; nyugtot nem tal;l.

"Fesz;tsd meg!" ;v;lt;tt;k a f;lembe
;s nekem nem volt el;g fegyverem,
Nem volt el;g l;ndzs;som odak;nn,
Vagy - vagy ;res volt tal;n a sz;vem?
Eh mit b;nom ;n, a b;lcs sz;v ;res,
B;s madarak, el a sz;vr;l, hess!

"Fesz;tsd meg!" ;v;lt;tt;k a f;lembe.
Mi k;z;m hozz;? fesz;ts;tek h;t,
Te v;res kez;, szennyes cs;csel;k,
Fesz;tsd, fesz;tsd meg h;t a Messi;st!
;l-e, meghal-e, egy marad az ;tok,
Isten se v;ltja meg ezt a vil;got.
Mi k;z;m hozz;? Fesz;ts;tek h;t!
Vigy;tek! - Vitt;k. A kereszten holt.
Ki tudja, tal;n m;gis kir;ly volt!"

Csend most. De hallga! most az ;j kopog,
Pilatus pitvar;ban a papok.
"Uram, mi v;led egyet ;gy nem ;rt;nk,
Ahogyan ;rtad, botr;nkoz;s n;k;nk,
Rexnek, Uram, csak ; mondta mag;t,
Nem k;sz;tetted j;l a Golgoth;t!"

Ni, milyen furcsa r;t l;ng a szem;n!
;m k;v; v;lt a n;dsz;l: oly kem;ny.

(Odafenn csendbe hallgat a kereszt.)
Pilatus n;, ahogy besz;lni kezd:
"A Messi;stok megmenteni k;stem,
De n;gy bet;t a keresztj;be v;stem,
E n;gy bet; az ;n becs;letem,
Haj;t;r;tts;gem utols; roncsa,
Hitetlen hitem, b;szke makacss;gom,
Egy akarat az akaratlans;gon.

E n;gy bet; az ;n becs;letem.
Hadesre! ez a n;gy bet; marad!
Ha al; k;ne temetnem e v;rost,
R;m;t, az Imperatort, magamat:
E n;gy bet; az ;n becs;letem!!

Papok, zsid;k, hozz;tok sz;lok nyiltan,
Hallj;tok: amit meg;rtam, meg;rtam."

Benn cs;nd, de k;nn az ;j zsolt;rba kezd
S ;ll a zsolt;ros ;jben a kereszt