ГЛАВА 1
ДОРОГА
ДОДОМУ –
ДОРОГА
ВІДОМА
СЕРЦЕ
ТАК
ЛИНЕ
ТУДИ
В ТІ
ДНИНИ,
КОЛИ
КОХАННЯ
БУЛО
РАЮВАННЯМ,
БУЛО
ВОНО
ХОЧ
І
ТАЄМНИМ,
АЛЕ
ПРИЄМНИМ
ЮНАКА
СЕРЦЕ
РВЕТЬСЯ
ДОДОМУ –
ДО
ДОННИ.
(донною
звалась
жінка
знатного
роду,
так
її
називали
шанували
за
її
породу!)
А
НАВКРУГИ
ПОЧАТОК
ТРИНАДЦЯТОГО
СТОЛІТТЯ
ЯКЕ
НЕ
ОБІЙШЛОСЯ
БЕЗ
ВІЙНИ
ЛИХОЛІТТЯ
в цьому
столітті
в минулому
тисяча
двісті
дев’ятому
році
розпочалася
війна,
яка
поставила
собі
за
мету
боротися
з єрессю
катарів,
їх
отари.
але
перед
цим
були
деякі
інші
ПОДІЇ
перед
юнаком
вони
встають
як
ПРИМАРИ
колись
ГІЛЬЙОМ
ДЕ КАБЕСТАНЬ
дворянин,
приїхав
до
двору
свого
дядьки
РАЙМОНДА
ГРАФА
РУССИЛЬЙОНСЬКОГО
навчатися
бойовому
мистецтву,
а
також
гречності
у
дружини
дядьки,
якої
ім’я
МАРГАРИТА
і
яка
ВРОДОЮ
оповита
ЦЯ
МАРГАРИТА
БАРОНЕССА
ДЕ СОРЕМОНДА
ПОЛОНИЛА
ЙОГО
УЯВУ, -
І
ОТ
ВІН
ГІЛЬЙОМ,
РОЗПОЧАВ
СКЛАДАТИ
ПІСНІ, -
СПІВАТИ
ЇХ
НЕ
У СНІ…
і
от
весною
цього
року –
РАЙМОНД
відправився
на
війну
винищувати
єресь
катарів, -
їх
отару
(це
так
звані
війни,
які
дістали
назву
альбігойських, -
ВІЙНИ,
що
проходили
ДІЙСНО!)
перед
тим
як
відправитись
на
війну
РАЙМОНДА
морда
викликала
ГІЛЬЙОМА,
сказала
йому:
«племіннику
на
тебе
я
залишаю
замок
і
дружину,
АДЖЕ
КРІМ
ТЕБЕ
БІЛЬШЕ
Я
НІКОМУ
ДОВІРЯТИ
НЕ
МОЖУ,
НЕ
ЗГОДЕН!
тож
присягни
мені
на
ЄВАНГЕЛІЇ
що
ти
будеш
триматися
подалі
від
неї, -
і
її
епітелію,
від
її
тіла
тримайся
подалі –
як
літо
від
заметілі.»
але
РАЙМОНД
не
підозрював,
що
вже
тоді
племінник
був
в родичку
свою
ЗАКОХАНИЙ
по
самісінькі
вуха –
закоханий
був
в закоханості
тій
завірюсі.
в зв’язку
з війною
РАЙМОНД
РУССИЛЬОНСЬКИЙ
відправився
на
неї
цією
весною
А
ГІЛЬЙОМ
І
МАРГАРИТА
ЗАЛИШИЛИСЬ
НАОДИНЦІ,
СТАЛИ
КОХАНЦЯМИ
ОДНЕ
ДО
ОДНОГО
ГОЛОДНІ,
МОВ
ДВА
СІРОМАНЦІ
але
через
два
місяці
КАБЕСТАНЬ
облишив
мадам
МАРГАРИТУ
і
відправився
паломником
в Сантьяго
де
Кампостела
звільнитися
від
ОБІТНИЦІ
заданої
йому
хозяїном
як
звільняються
від
несинітниці.
ТЯГАРЕМ
була
для
нього
та
КЛЯТВА,
не
добровільна,
а
підневільна,
до
якої
РАЙМОНД
його
примусив,
змусив!)
зібрався
в дорогу
і
виїхав,
цей
небога
цей
НЕБОРАКА
виїхав
до
святої
РАКИ.
ГЛАВА 2
ДОРОГА
ДОРОГА
як
це
буває
ДОРОГА
ДОРОГА
триває
триває
по
дорозі
думки
і
серце
тікають
тікають,
думки
і
серце
спішать
по –
спі –
ша –
ють
додому
додому, -
а
саме
а
саме –
ДО
ДАМИ
ДО
ДАМИ
ДО
ДОННИ
ДО
ДОННИ
(а
донною
звали
так
величали
не
кого
небудь,
а
дружину
феодала –
нині
як
і
надалі)
линуть
і
линуть
думки
Гільйома
линуть
і
линуть
плинуть
і
плинуть
в дні
недалекі,
летючі
такі,
як
лелеки…
такі
крилаті…
ось
він
Гільйом
ПРИГАДУЄ
ВІН
ЗГАДУЄ
як
він
з прочанами
відправився
в собор
святого
ІВАНА
КОМПОСТЕЛЬСЬКОГО
звільнитися
від
ОБІТНИЦІ
ЯК
ВІД
НЕСИНІТНИЦІ.
в дорозі
він,
Гільйом
де
Кабестань
зустрівся
зі
знайомим
йому
лицарем
Гільйомом
де
Бергеданом
який
навідувався
якось
в замок
Раймонда
і
чув
Гільйомову
пісню,
вона
сподобалась
йому,
звісно.
і
ось
Гільйом
Гільйомові
запропонував
приїхати
до
двору
короля
арагонського, -
ТАМ
ПОВИНЕН
БУТИ
ТУРНІР: -
ЛИЦАРСЬКІ
ЗМАГАННЯ,
ПРИ
КОРОЛЯ
СПРИЯННІ.
по
приїзді
в Сантьяго
де
Кампостела
Гільйом
разом
з прочанами
відвідав
собор,
де
молився
щиро –
щосили…
декілька
днів
він
провів
у Сантьяго,
а
коли
відправився
в зворотню
дорогу,
то
вирішив
прийняти
ЗАПРОШЕННЯ
де
Бергедана,
ПОПРОБУВАТИ
СВОЄ
ЩАСТЯ,
ВИПРОБУВАТИ
ЙОГО
НА
МІЦНІСТЬ,
і
ось
він,
Гільйом
де
Кабестань
приїхав
до
двору
короля
арагонського,
Альфонсо,
там
він
знову
зустрівся
з де Бергеданом,
який
позичив
йому
обладунки,
в ім’я
дружніх
стосунків.
ДЕ
КАБЕСТАНЬ
ЗМАГАВСЯ
ЗВИТЯЖНО,
ЗМАГАВСЯ
ВІДВАЖНО, -
І
ЙОГО
НАГОРОДИЛИ
ЛИЦАРСЬКИМ
ЗВАННЯМ.
ВІН,
ГІЛЬЙОМ,
ВИКОНАВ
СВОЄ
ЗАВДАННЯ!
і
де
Бергедан
запропонував
Кабестаню
залишитись
тут
при
дворі,
при
королі,
служити
йому –
не
тужити
тут
жити.
АЛЕ
ДЕ
КАБЕСТАНЬ
ПРИГАДАВ
КОХАННЯ
СВОЄ
ВЕЛИКЕ,
СВОЄ
ВИСОКЕ
І
ВІДМОВИВСЯ
ВІД
ПРОПОЗИЦІЇ
БЕРГЕДАНА,
ЗАПРОПОНОВАНОЇ
ЙОМУ,
КАБЕСТАНЮ.
ТАМ
ПРИ
ДВОРІ,
ВІН
ГІЛЬЙОМ
І
ЗУСТРІВ
СВОГО
ДЯДЬКА
ЯКИЙ
ТАКОЖ
ЗАВІТАВ
НА
ТУРНІР –
НА
ДЕКІЛЬКА
ДНІВ.
ось
вони
обоє
вирушили
додому –
до
замку
Раймонда
дорога
дорога
додому
додому
дорога
дорога
відома
відома
а
думки
його
линуть
і
линуть
плинуть
і
плинуть
линуть
і
линуть
плинуть
і
плинуть
до
дами
до
мадам
Маргарити
де Соремонди, -
графині
Руссильйонської
ДО
КОХАНКИ
ЛИНУТЬ
І
ЛИНУТЬ
ПЛИНУТЬ
І
ПЛИНУТЬ
ЛИНУТЬ
І
ЛИНУТЬ
ПЛИНУТЬ
І
ПЛИНУТЬ
ЙОГО
ЗАБАГАНКИ!
ГЛАВА 3
МАРГАРИТА –
ДЛЯ
ПОГЛЯДІВ
ВОНА
ВІДКРИТА:
ДЛЯ
ГОЛОДНИХ
ВОНА
ПРИГОДНА.
САМЕ
ТАКА
ЯК
ЦАРИЦЯ
САВСЬКА:
ВРОДЛИВА
НА
ДИВО
ЗЛИВА,
ВОНА
МЕНШ
ВРАЗЛИВА
НІЖ
ЇЇ
ВРОДА:
ОВАЛ
ЇЇ
ЛИЦЯ
ЇЙ
ДО
ЛИЦЯ:
ТЕМНІ
ОЧІ –
ЯК
ДВІ
ТЕМНІ
НОЧІ,
А
ГУБИ –
ЧУТТЄВІ
ДО
ЗГУБИ,
МИТТЄВІ
ДЛЯ
ЗВАБИ
Н –
Е
З –
Н –
А –
Й –
Д –
Е –
Ш
В НИХ
ВАДИ.
ЯК
І
В ПОСТАВІ:
В УСІЙ
ЦІЙ
ВИСТАВІ.
ЯК
І
ОЧІ –
ВОЛОССЯ
КОЛЬОРУ
НОЧІ,
З ЗАЧІСКОЮ
КОРОТКОЮ –
ТАКОЮ
(в тисяча
двісті
десятому
році
їй
було
двадцять
девять
років
(нівроку!)
і
вона
на
десять
років
старше
Гільйома –
також
не
гнома)
НІ,
ВІН
ХЛОПЧИСЬКО
ВИДНИЙ –
І
ЗРОСТОМ
ВДАВСЯ
ПОСТАВОЮ
ВІН
ТАКОЖ
НЕ
ЗДАВСЯ,
А
ЛИЦЕ –
І
СИМПАТИЧНЕ
І
ПОЕТИЧНЕ…
У
НЬОГО –
ТАКОГО!
ТО ЩО Ж
ТУТ
ТАКОГО,
ЩО
ВОНИ
КОХАНЦІ
(СЕРЦЕ
ДО
СЕРЦЯ
ТІЛО
ДО
ТІЛА
СЕРЦЕ
ДО
СЕРЦЯ
МИЛА
І
МИЛИЙ
ОТ
ЛЮБОВ
І
ПРИЛЕТІЛА)
на
ділі
на
погляд
голодний
Маргарита
йому
відповіла
поглядом
відповідним –
принагідним
привітним!
очі
її
промовили
коханого
застерігаючи:
«будь
обережним
зі
мною
граючись!»
« БУДЬМО
ОБЕРЕЖНІ
ОБОЄ! »
знову
закоханий
ПОДИВИВСЯ
захоплений
грою
цією
порою:
адже
вони
не
самі –
а
в тюрьмі:
ПОРЯД
РАЙМОНДА
МОРДА
баронів
банда
також
ВСЕ
примічає
ВСЕ
помічає –
вона
їм
МІШАЄ
поки
Раймонда
не
було
ЗАКОХАНІ
ВОНИ
РАЮВАЛИ
спали і
спали
щоночі
далі і
далі
вони
КОХАЛИСЬ
ОХОЧЕ
тепер
потрібно
вдавати
їм
БАЙДУЖИХ
про
людські
очі.
ось
вони
за
столом,
де
їжа
з питвом…
ось
вони
за
столом,
серед
публіки,
що
цікава
до
бубликів…
ВСЕ
ЦЕ
ТОВАРИСТВО
ЗІБРАЛОСЯ
ТУТ
ВРОЧИСТО, -
З ПРИВОДУ
ПОВЕРНЕННЯ
СВОГО
ПАТРОНА
СВОГО
СИНЬЙОРА
ГРАФА
РУССИЛЬЙОНСЬКОГО
ДО
ДОМУ
ЗАКОННОГО
серед
інших
Раймондові
родичі:
молодша
сестра
його
дружини
госпожа
Агнесса
із
чоловіком
сіром
мессіром
Робертом
Л’єтом
бароном
Тарасконським –
не
Арізонським…
тільки
ЦІ
ОДНІ
ЗНАЮТЬ
ПРО
ЗАКОХАНИХ
ПРО
ЇХНІ
ВЗАЄМИНИ
ВЗАЄМОЗВ’ЯЗАНІ
ВОНИ
З НИМИ
тільки
ці
обоє,
ці
двоє.
колись
МАРГАРИТА
похвалилась
сестричці
що
має
ВОНА
КОХАНЦЯ
ШАЛЕНОГО
в коханні
своїм
навіженого,
дев’ятнадцяти –
літнього
похвалилась
так
принагідно
госпожа
Агнесса
переповіла
про
це
чоловікові
адже
довіряють
вони
одне
одному,
довіряють
без
ліку.
ось
РУССИЛЬЙОНСЬКИЙ
звертається
до
ГІЛЬЙОМА
«юначе
заспівай
нам
одну
із
своїх
ПІСЕНЬОК
ти
напевне
насочиняв
вже
добряче»
«та
неначе»
відказує
Гільйом
А
САМ
ВЖЕ
МІРКУЄ
ЯКУ
ІЗ
СВОЇХ
ПІСЕНЬ
ЙОМУ
ВИКОНАТИ,
АЯКЖЕ,
АДЖЕ
ГОТОВИЙ
ВІН
ВИСТУПИТИ!
ГЛАВА 4
ГІЛЬЙОМ,
цей
хлопчина
виходить
на
середину:
себе
він
нині
ПОКАЖЕ,
АЯКЖЕ!
виступить
як
це
належить
АРТИСТУ –
виступить
він
барвисто,
в цій
вежі
перед
гостями –
хоч
і
не
знатоками…
всі
очі
втупились
В НЬОГО
одного…
серед
них
і
Маргарити
ОЧІ –
це
точно.
САМЕ
ПРО
НИХ
ВІН
І
ВИБРАВ
ПІСНЮ –
звісно
ІМЕНІ
жінки
він
не
називатиме,
коли
співатиме.
ось
вдарив
він
струни
цитри,
звуків
цієї
митри, -
і
заспівав
у
зал:
« ЗІНИЦІ
ЗІНИЦІ
ЗІНИЦІ
ОРЛИЦІ
ОРЛИЦІ
ОРЛИЦІ
ЗІНИЦІ
ЗІНИЦІ
ЗІНИЦІ
ЦІВНИЦІ
ЦІВНИЦІ
ЦІВНИЦІ
НІ – НІ
ВИ
НЕ
НИЦІ
НІ – НІ
ВИ
НЕ
НИЦІ
НІ – НІ
ВИ
НЕ
НИЦІ,
ЗІНИЦІ
ЗІНИЦІ
ЗІНИЦІ
ЗІРНИЦІ
ЗІРНИЦІ
ЗІРНИЦІ
МАДАМ
ЧА –
РІВНИЦІ
МАДАМ
ЧА –
РІВНИЦІ
МАДАМ
ЧА –
РІВНИЦІ
НЕ
ПЕРЕ –
ПЕЛИЦІ
НЕ
ПЕРЕ –
ПЕЛИЦІ
НЕ
ПЕРЕ –
ПЕЛИЦІ »
голос
артиста
летів –
бринів
над
гостями
ПРИСТРАСТНИЙ
до
нестями
летів –
бринів
над
поглядів
погодою –
до
тієї
З ВРОДОЮ
летів –
лунав
усією
своєю
природою –
при
народові
йому
подобалася
ця
гра:
хвалити
ОЧІ
ці
ПРИСТРАСТНІ
ночі
омріяні,
мріями
його –
навіяні…
ЗІНИЦЯМИ
ЇЇ
ВІЯМИ
інтонації
голосу
ЙОГО
посіяні,
вони
націлені…
« ЗІНИЦІ
ЗІНИЦІ
ЗІНИЦІ
НІ – НІ
НЕ
ЛИСИЦІ
НІ – НІ
НЕ
ЛИСИЦІ
НІ – НІ
НЕ
ЛИСИЦІ
ЗІНИЦІ
ЗІНИЦІ
ЗІНИЦІ
НІ – НІ
НЕ
КУНИЦІ
НІ – НІ
НЕ
КУНИЦІ
НІ – НІ
НЕ
КУНИЦІ
ЗІНИЦІ
ЗІНИЦІ
ЗІНИЦІ
НІ – НІ
НЕ
ВДІВИЦІ
НІ – НІ
НЕ
ВДІВИЦІ
НІ – НІ
НЕ
ВДІВИЦІ
ЗІНИЦІ
ЗІНИЦІ
ЗІНИЦІ
НІ – НІ
НЕ
ДІВИЦІ
НІ – НІ
НЕ
ДІВИЦІ
НІ – НІ
НЕ
ДІВИЦІ »
Гільйом
виконував
пісню
про
ОЧІ
КОХАНІ
В ЯКІ
ЗАКОХАВСЯ
САМ
ВІН
ТАК
ТІСНО,
В ЯКІ
ЗАКОХАВСЯ
САМ
ВІН
ТАК
ЩІЛЬНО,
які
дивились
на
нього
так
вільно,
ванільно,
весільно,
весільно…
в заключній
частині,
в заключній
стежині
юнак
збільшив
ГОЛОСУ
ГУЧНІСТЬ,
ГОЛОСУ
ЗВУЧНІСТЬ
він
проспівав
про
зіниці –
ні,
не
вдівиці,
ні
не
дівиці,
« А
ЖІНКИ
А
ЖІНКИ
А
ЖІНКИ
ОРЛИЦІ
ОРЛИЦІ
ОРЛИЦІ –
ЦІВНИЦІ
ЦІВНИЦІ
ЦІВНИЦІ
ЖИВОЇ
ЖИВОЇ
ЖИВОЇ
ТАКОЇ
ТАКОЇ
ТАКОЇ
ДЗВІНИЦІ
ДЗВІНИЦІ
ДЗВІНИЦІ
Я
ЗНАЮ
Я
ЗНАЮ
Я
ЗНАЮ
ЗІНИЦІ
ЗІНИЦІ
ЗІНИЦІ
ЖИТТЯ
ВИ
ЖИТТЯ
ВИ
ЖИТТЯ
ВИ –
КРИНИЦІ
КРИНИЦІ
КРИНИЦІ »
закінчив
юнак
під
вигуки
СХВАЛЬНІ
ні
не
банальні
закінчив
юнак
і
грянули
АПЛОДИСМЕНТИ
місце
яким
НА
СТЕНДІ.
а
ОЧІ
мадам
Маргарити
ЗАХОПЛЕННЯМ
ОПОВИТІ,
дивились
на
нього
ІЗ
ЗАХВАТОМ
ІЗ
ЗАХОПЛЕННЯМ,
У
НЬОГО
САМОГО
І
ПЕРЕХО –
ПЛЕНИМ!
ГЛАВА 5
ГІЛЬЙОМ
це
келих
КОХАННЯ
його
діяння
направлені
на
те,
щоб
бути
КОХАННЯМ
наповненим
вщерть,
а
не
на
чверть…
ГІЛЬЙОМ –
це
КОХАННЯ
кухоль,
тому
його
рухи
направлені
на
те
щоб
КОХАНКУ
звабити,
її
привабити,
до
рук
прибрати
і
її
і
шати…
зустрівши
тут
на
сходах
мадам
МАРГАРИТУ,
він
до
ніг
її
припав,
мов
НЕСАМОВИТИЙ!
крізь
сукню
обійняв
їх
сутність,
суттєвість
цієї
Єви…
« МАРГО,
я
весь
згораю! »
він
промовляє
«що
із
тобою
робити?!
вона
засміялась
щасливо
шалений
мій
раю,
я
також
згораю!»
ЮНАК
підвівся
і
підхопив
МАРГАРИТУ
на
руки –
поніс
її
наверх,
на
поверх,
де
її
покої,
де
спальня…
адже
це
так
актуально!
в спальні
він
оволодів
нею
стрімко,
в сімку
відразу
попав,
до
раю,
попав
до
розмаю
ШАЛЕНЕЦЬ –
КОХАНЕЦЬ!
ШАЛЕНЕЦЬ,
далебі!
обоє
вони
на
небі
обоє
В КОХАННІ,
в його
раюванні
«ну
ти
і
зваблива!»
каже
він
МАРГАРИТІ,
а
та
так
відкрито:
«та й
ти
особливий!»
«до
тебе
я
надто
вразливий»
«і
я
вразлива,
як
злива –
щаслива!»
«яка ж
ти
чуттєва,
яка ж
ти
щемлива!»
«так,
буваю
я
часто
надто
мінлива!»
сміється
собі
МАРГАРИТА
«ти
моє
сонце,
що
світить
все
літо»
ЮНАК
відмітив.
«мій
чоловік
повернувся,
що
будем
робити?»
КОХАНКА
питає
«любити,
як
і
любили»
відказує
їй
КОХАНЕЦЬ,
КОХАНЕЦЬ
їй
підказує.
«о,
чоловікові
буду
я
відмовляти!
але
все
рівно
напевне,
станеш
ти
ревнувати?!»
«я?!
до
РАЙМОНДА?!
здивувався
ЮНАК
ні
я
не
буду»
МАРГАРИТА
надула
губи
«так
тебе
це
влаштовує?
те,
як
троє
ми
розташовані?!»
«так,
влаштовує
таємне
КОХАННЯ
воно
цікаве
воно
цікавіше
ніж
всіляке
інше»
«он
значить,
в якій
я
ніші»
КОХАНКА
замислилась
« МАРГАРИТО,
я
давно
хотів
тебе
спитати…»
розпочав
ГІЛЬЙОМ
«що
саме?»
поцікавилася
вона
«пробач
за
таке
нескромне
запитання
вів
далі
ГІЛЬЙОМ
але
я
в тебе
перший
КОХАНЕЦЬ?! »
«перший»
відповіла
МАРГАРИТА
«а
мені
здається,
що
не
перший»
«в вас
чоловіків
є
погана
звичка
МАРГАРИТА
всміхнулася
як
та
лисичка
кожен
КОХАНЕЦЬ
дорікає
попереднім»
«я
не
дорікатиму
відповів
ГІЛЬЙОМ
це
РАЙМОНД
дорікає»
«краще
не
згадуй
про
нього
МАРГО
спересердя
перехрестилась
про
чорта
помолвка,
а
чорт
на
поріг»
«давай
я
буду
твій
оберіг»
попросив
ГІЛЬЙОМ
«ні
ГІЛЬЙОМЕ
відповіла
МАРГО
я
забороняю
встрявати
в наші
сварки»
«але ж»
розпочав
він
«ні –
ні
мій
лицарю,
я
наказую
тобі»
МАРГО
посміхнулась
собі.
КОЛИ
ГРАФИНЯ
ГОВОРИЛА
ТАКИМ
ТОНОМ,
З ТАКИМ
НАКЛОНОМ, -
З НАХИЛОМ –
ЗНАКОМ
ТО
ЗАЛИШАЛОСЬ
ТІЛЬКИ
ЩО
ЇЙ
ПІДКОРЯТИСЬ, -
НЕ
СПЕРЕЧАТИСЬ!
А
ВИКОНУВАТИ
ВКАЗІВКИ
ВІД
ЇЇ
ВЕРХІВКИ!
ГЛАВА 6
МАРГО,
ОГО!
ВОНА
ГОНОРОВА,
ВОНА
ГОНОРИСТА,
ЧИСТО
МАРГАРИТА
ВОНА
ХОТІЛА
З ЖИТТЯ
ЗРОБИТИ
ДРАМУ,
ЦЯ
ДАМА
ХОТІЛА
СВІТ
ЗДИВУВАТИ,
СВІТ
ПОДИВУВАТИ, -
СТВОРИТИ
З ДНІВ
ДАТИ
як
та
актриса,
як
та
артистка
риса
за
рисою,
риска
за
рискою
на
п’ядесталі
їй
би
стояти,
вродою
би
там
БУЯТИ!
доля ж
судила
життя
інакше
їй
ПОБУДУВАТИ
в замку
їсти
і
пити
жити
і
спати…
З ГОРДОЩАМИ
ТАКИМИ
З ХИТРОЩАМИ
ТАКИМИ
їй
би
до! –
діставати, -
а
не
просто
днювати
днювати,
тут
ночувати…
їй
би
тут
раювати,
світ
чарувати…
що ж
дивного,
що
вона
завела
коханця, -
ХЛОПЦЯ
ВИДНОГО,
НЕ
ПОГАНЦЯ!
ось
вони
наодинці:
МАРГАРИТА
ДЕ
СОРЕМОНДА
І
ГІЛЬЙОМ
ДЕ
КАБЕСТАНЬ:
стан і
стан,
панна,
пан…
стан і
стан:
панночка,
пан
«одначе,
юначе
промовляє
Маргарита
які ж
ми
з тобою –
безсоромні,
як
той
із
тою…»
«це ж
чому?!»
цікавиться
молодик
а
та
що
навпроти, -
і
наповнена
вроди:
«ми
займаємось
любов’ю
удень,
серед
білого
дня!
о
це
да!»
«але ж
ми
завжди
так
займалися!»
молодик
не
переймається
«а
правила
гарної
поведінки
наказують,
приписують
займатися
цим
вночі, -
в темноті…»
пояснює
Маргарита
«РАЙМОНД
повернувся
нагадує
Гільйом
нічні
години
зайняті
будуть
буде
нам
не
до
малини»
«ми
з ним
будемо
спати
в різних
приміщеннях
пояснює
Маргарита
Я
ЙОГО
НЕ
ВИНОШУ
НЕ
ПЕРЕНОШУ! »
«бідолашний
мій
дядько»
глузує
Гільйом
«так,
він
ЗЛИТЬСЯ,
МАЛО
НЕ
Б’ЄТЬСЯ »
« ВІН
ТЕБЕ
НІКОЛИ
НЕ
БИВ? »
питає
Гільйом
а
Марго:
« НІ
НІКОЛИ
ЗНАЄ
ЩО
Я
ЙОМУ
НЕ
ПРОБАЧУ »
«я
бачу
в нас
гарна
сімейка!»
іронізує
Гільйом
«саме
так
сміється
молода
жінка
а
тому
юначе,
іди
до
мене»
«он
як!
і
собі
сміється
Гільйом
а
як же
твої
правила
гарної
поведінки?!»
«на
біса
відмахується
Маргарита
ХТО Ж
ВСТОЇТЬ
ПЕРЕД
ТАКИМ
КОХАНЦЕМ?! »
« А
ХТО
ВСТОЇТЬ
ПЕРЕД
ТАКОЮ
ВРОДОЮ? »
І
МОЛОДИК
НАКИНУВСЯ
НА
МАРГАРИТУ!
ВІН
ТАК
КОХАВСЯ,
ВІН
ТАК
ТРУДИВСЯ,
ЩО
ВОНИ
МАЛО
НЕ
ПОВІДКИДАЛИ
КОПИТА.
(АДЖЕ
ВСЕ
У
НИХ
ШИТО –
КРИТО!)
ГЛАВА 7
МОРДА
РАЙМОНДА
СОРЕМОНДА –
БАРОНА
ГРАФА
РУССИЛЬЙОНСЬКОГО
ПОПОЛОТНІЛА
ВІД
ГНІВУ
ВСЕЛЕНСЬКОГО, -
ВЕЛЕТЕНСЬКОГО:
він
раптом
подумав
своїм
недолугим
розумом,
що
як
ГІЛЬЙОМ
ЗАКОХАНИЙ
В ЙОГО
ДРУЖИНУ?
ну
і
новини!
що
як
він
їй
присвячує
ПІСНІ
СВОЇ
ПОЕЗІЇ
вона
причина
його
експресії?!
ПРИСВЯЧУЄ
ЇЙ
ДУМКИ
СВОЇ
ПОЧУТТЯ,
СЕРЦЯ
СВОГО
БИТТЯ?
ОН
КУДИ
ШУБОВСТНУВ
ХЛОПЧИСЬКО,
ОН
НА
КОГО
ЗВІВ
ВІН
СВОЇ
ОЧИСЬКА!
очманів
та й
годі,
цей
небога –
ПОСМІВ
закохатись
в його
Р - Раймонда
дружину,
в його
половину –
в його
полонину,
в його
людину –
і
цей
хлопчина!
о - го - го!
он
куди
він
звів
свій
погляд –
НА
ГРАФИНЮ,
ЙОГО,
Р - РАЙМОНДА
ВЛАСНІСТЬ,
ВІН
ПОСЯГНУВ,
АДЖЕ
ЦЕ
ТАК
ЯСНО!
хай
йому
трясця!
грізно
грізно
грізно
грізно
супить
супить
супить
супить
брови
брови
брови
брови
морда
морда
морда
морда
графа
графа
графа
графа
грізно
грізно
грізно
грізно
зводить
зводить
зводить
зводить
брови
брови
брови
брови
морда
морда
морда
морда
лорда
лорда
лорда
лорда:
якщо
він,
Гільйом,
ПОСМІВ
закохатись
в його,
Раймонда
дружину
ТО
ВЖЕ
ПОРАХОВАНІ
його
днина і
днина,
вже
не
позаздриш
йому,
як
людині,
нині і
нині,
і
прісно.
грізні
грізні
грізні
грізні
рухи
рухи
рухи
рухи
роблять
роблять
роблять
роблять
руки
руки
руки
руки
графа
графа
графа
графа:
грізні
грізні
грізні
грізні
рухи
рухи
рухи
рухи
роблять
роблять
роблять
роблять
його
його
його
його
руки
руки
руки
руки:
якщо
це
правда,
якщо
ПІДОЗРИ
РАЙМОНДА
ВІРНІ
то
Гільйом,
то
племінник
сам
собі
ПІДПИСАВ
ВИРОК
ВІН
ЩЕЗНЕ
ЯК
ВИХОР,
хай
йому
лихо!
Руссильйонський
вирішує
допитати
племінника
в безлюдному
місці, -
нехай
той
йому
повідомить
правду –
як
лицар
лицарю, -
НЕХАЙ
ВІН
ПОДІЛИТЬСЯ,
В ЯКУ
ТАКУ
ВІН
ЗАКОХАНИЙ
КИЦЮ?!
ТО
ХТО Ж
ПОЕЗІЇ
ЙОГО
КРИНИЦЯ?!
ХТО
СЕРЦЯ
ЙОГО
ПАЛЯНИЦЯ?!
ХТО
ЦЯ
ЙОГО
ЦІВНИЦЯ?!
ГЛАВА 8
вітер
грає
грає
грає
грає
гаєм
гаєм
гаєм
гаєм
грає
грає
грає
грає
листям
листям
листям
листям
в цьому
в цьому
в цьому
в цьому
місці
місці
місці
місці
двоє
двоє
двоє
двоє –
опи
опи
опи
опи –
нились
нились
нились
нились
в рої
в рої
в рої
в рої
цього
цього
цього
цього
гаю
гаю
гаю
гаю.
вершники
вони
обоє
і
в цьому
безлюдному
місці, -
вони
опинились
вони
зупинились
на
місці.
саме
сюди
і
викликав
Руссильйонський
ДЕ
КАБЕСТАНЯ
для
розмови,
чи
може
розправи?!
і
ось
обоє:
постава
і
проти
постави…
готовий
граф,
він
до
розмови, -
яку
граф,
він
замовив…
«скажи
мені
по
щирому
серцю
ГІЛЬЙОМЕ,
щоб
співати
такі
пісеньки,
потрібно
мати
ту,
що
приходить
у
сни?!»
«аякже
дядьку,
промовляє
ГІЛЬЙОМ
як же
я б
міг
щиро
співати
якщо
не
став
би
щиро
кохати?!»
«так –
так!
хмуриться
РАЙМОНД
РАЙМОНД
супиться
як
хмара,
і
навіть
як
хмар
отара
спочатку
я
думав
що
ти
співаєш
про
якесь
видумане
кохання
продовжує
РАЙМОНД
але
виявляється,
це
не
так»
«до
чого
ця
розмова
дядьку?»
стурбовано
питає
хлопчина.
«і
хто
твоя
дама,
ГІЛЬЙОМЕ?! »
знову
наступає
РАЙМОНД
«я
не
можу
цього
повідомити»
відповідає
тому
ДЕ КАБЕСТАНЬ
«так
може,
можливо,
це
моя
дружина?»
хижо
витріщився
РАЙМОНД
«ні
це
не
графиня»
швидко
відповів
хлопчина
«я
хочу
бути
певним
заявляє
РАЙМОНД
відкрий
мені
її
ім’я»
«ні,
я
не
можу
цього
зробити
відповідає
ГІЛЬЙОМ
«чому
не
можеш?»
«тому
що
правила
забороняють
це
зробити»
«які
такі
правила?!»
«правила
тої
науки
трубадурів
якій
я
себе
присвятив»
повідомляє
промовляє
ГІЛЬЙОМ
«я
нічого
не
знаю
про
ці
правила
відказує
РАЙМОНД
але
я
обіцяю
тобі,
як
лицар –
лицарю
допомогти
тобі
в твоєму
коханні»
«навіщо
це
вам
мессіре
дядьку»
ставить
питання
ГІЛЬЙОМ
«тому
що
я
впевнений,
що
ти
кохаєш
мою
МАРГО
кричить
Руссильйонський
признай,
що
це
так»
«я
кохаю
сестру
госпожи
МАРГАРИТИ »
змушений
вимушений
був
збрехати
КАБЕСТАНЬ
« АГНЕССУ?! »
« АГНЕССУ… »
промимрив
ГІЛЬЙОМ
«ми
їдемо
до
АГНЕССИ »
вирішує
РАЙМОНД
вирішує
він.
і
юнак
змушений
був
йому
підкоритися, -
з цим
змиритися,
ось так!
ГЛАВА 9
ДВОЄ
ВЕРШНИКІВ,
ДЕ
ПОСТАТЬ І
ПОСТАТЬ
ПОСТАТЬ І
ПОСТАТЬ
ЇДУТЬ
СОБІ
В ГОСТІ І
ГОСТІ
В ГОСТІ І
ГОСТІ
КОНЕЙ
ЇХНІХ
ПОСТУП І
ПОСТУП
ПОСТУП І
ПОСТУП,
ПОГЛЯДИ
ВЕРШНИКВ
ГОСТРІ І
ГОСТРІ
ГОСТРІ І
ГОСТРІ…
перед
ними
дороги
полоска,
ряднина
в цій
днині.
«ну
і
задачка
промовляє
Раймонда
морда,
Раймонда
пика
трясця
його
матері
бо
одиначка!»
свої
слова,
фрази
звичайні
він
перемішує
з лайкою,
цією
нагайкою.
«звабити
чужу
дружину,
жінку
порядну –
задача
не
з легких,
це
тобі
не
біля
тину
постояти,
та
вже
ладно!»
«що
ви
задумав,
дядьку?»
цікавиться
Гільйом
якого
сміх
розбирав
від
цієї
сверблячки,
від
цієї
стогнячки,
де
дядько
виглядав
так
навкарачки
«допомогти
тобі,
телепню!
рявкнув
Раймонд
дякуй
долі,
що
маєш
справу
з таким
от
велетнем!»
«ви
бажаєте
щоб
я
звабив
госпожу
Агнессу?»
зблід
Гільйом
«а
хіба
не
в цьому
твої
інтереси?»
мовить
Раймонда
морда
Раймонда
пика,
що
така,
як
патика.
ГІЛЬЙОМ
ЗБАГНУВ,
ЩО
ВІН
ПОПАВ
У
СКРУТНЕ
СТАНОВИЩЕ:
З КОХАННЯ
НАДУМАНИМ
ЦИМ
САМИМ
СТРУМЕНЕМ:
НЕ
ОМРІЯНИМ
СВОЇМИ
МРІЯМИ:
ДЯДЬКО
НАЛАШТОВАНИЙ
НАВ’ЯЗАТИ
ВЗЯТИ
ЙОМУ
ІНТИМНІ
СТОСУНКИ
З ЮНКОЮ,
НЕ
КОХАНОЮ,
ВИПАДКОМ
ДАНОЮ
ГОСПОЖОЮ
АГНЕССОЮ.
ОСЬ
ПІД
ЯКИМ
ВІН
ПРЕСОМ!
АЛЕ
ВІН
НЕ
МОЖЕ
ЗРАДИТИ
СВОЄ
КОХАННЯ,
ЙОГО
ПОРИВАННЯ,
ЙОГО
ПОРИВИ,
ВИСОКІ
ЯК
ЗЛИВИ, -
СПАТИ
З ІНШОЮ
ЗНАЧИТЬ
СТАТИ
ЗРАДНИКОМ
ВІН
САМ
СОБІ
НЕ
ПРОБАЧИТЬ
ЗРАДИ,
ВОНА
ЙОМУ
НА
ЗАВАДІ.
ГОСПОЖА
МАРГАРИТА
НЕ
ПРОБАЧИТЬ
ЙОМУ,
ЩО
ВІН
ВЛІЗ
В ПОДІБНЕ
КОРИТО –
ЯК
ТІ
ЩО
НЕ
ВМИТІ.
а
Раймонд
він
налаштований
«допомогти»
поету –
конкретно!
«а
якщо
госпожа
Агнесса
відмовиться?»
Гільйом
вдає
буцімто
він
засмучений.
«відмовиться?
вона
відмовиться,
якщо
в неї
який
небудь
піст,
ну
її
під
хвіст!
Раймонд
висловлюється
але
я
не
відступлю,
я
тобі
обіцяв
підтримку
свою»
«ну
і
ну
подумав
юнак
однак
попав
я
в халепу,
далебі,
і
видно
що
в недалеку –
не
в яку
небудь
Мекку»
«от
вже
мені
ці
поети
просторікує
Раймонд
закохуються
так
невдало,
в чужих
дружин
в яких
закохуватися
не
пристало!»
«серцю
не
накажеш!»
відповдає
Гільйом
«потрібно
вміти
наказувати
і
серцю
Раймонд
базікає
далі
от
що
я
називаю
бути
хозяїном
своєї
долі»
«в кожного
свій
шлях
пояснює
юнак
завоювати
серце –
то
найскладніше»
«скоро
ми
все
з’ясуємо
хижо
озивається
граф
будемо
знати
чи
ви
одне
одному
пасуєте?
ДВОЄ
ВЕРШНИКІВ
ЇДУТЬ І
ЇДУТЬ
ЇДУТЬ І
ЇДУТЬ
ДАЛІ І
ДАЛІ
ДАЛІ І
ДАЛІ
ЇДУТЬ І
ЇДУТЬ
ЇДУТЬ І
ЇДУТЬ
СУНУТЬ І
СУНУТЬ
СУНУТЬ І
СУНУТЬ
ХОЧА
ПО
РІЗНОМУ
І
НАСТРОЄНІ
ЇХНІ
СТРУНИ!
ГЛАВА 10
ГОСПОЖА
АГНЕССА
І
РАПТОМ
СТАЛА
ПРИЧИНОЮ
Р-А-Й-М-О-Н-Д-О-В-О-Г-О
ІНТЕРЕСУ?!
ПОГЛЯД
ГРІЗНИЙ
ПОГЛЯД
ГРІЗНИЙ
ПОГЛЯД
ГРІЗНИЙ
ПОГЛЯД
ГОСТРИЙ
ПОГЛЯД
ГОСТРИЙ
ПОГЛЯД
ГОСТРИЙ –
ОСЬ
ПРОНИЗУЄ
ЇЇ
ПРОСТО.
ПОГЛЯД
ВЛАДНИЙ
ПОГЛЯД
ВЛАДНИЙ
ПОГЛЯД
ВЛАДНИЙ
І
ВСЕ –
ЯДНИЙ
І
ВСЕ –
ЯДНИЙ
І
ВСЕ –
ЯДНИЙ
ПРОНИЗУЄ
АТМОСФЕРУ
ЇЇ
ПРИЯЗНІ.
ЯСНО:
ГОТОВИТЬСЯ
ЩОСЬ
НЕДОБРЕ,
НЕГАРНЕ –
ДОБРОЗИЧЛИВОСТІ
НЕПАРНЕ.
ГРОЗИ
ДАЛЕКОЇ
ВОНА
ВБАЧАЄ
ПОГРОЗУ –
І
ВОНА
В ТРИВОЗІ…
ГРОЗИ –
ЗИРК
ЗИРК
ЗИРК
ЗИРК
В ПОГЛЯДІ
ЦЬОМУ
ГУСТОМУ!
ГРОЗИ –
ЗИК
ЗИК
ЗИК
ЗИК
В ПОГЛЯДІ
ЦЬОМУ
СТРАШНОМУ –
ПОГРОЗЛИВОМУ
ЗАГРОЗЛИВОМУ
ТАКОМУ
ТАКОМУ…
«свояченице,
скажи
мені
провадить
Раймонд
ти
кого
небудь
ЛЮБИШ?! »
«я
люблю
свого
чоловіка»
швидко
відповіла
госпожа
Агнесса
« А
КРІМ
ЧОЛОВІКА
ЩЕ
КОГОСЬ
ЛЮБИШ? »
«так
люблю»
призналась
вона
«а
кого?
«я
не
можу
цього
сказати»
«а
чому
ні?!»
«тому
що
це
негарно»
Раймондові
урвався
терпець
«Агнессо
мій
небіж
Гільйом
ЗАКОХАВСЯ
в тебе!»
повідомив
він
« ГІЛЬЙОМ?! »
«так,
Гільйом»
«але ж…»
« ЩО? »
спитав
Раймонд
«я
люблю
Гільйома»
швидко
відповіла
вона
Раймонд
видихнув
з полегшенням.
«ось
я
привів
тобі
Гільйома»
« КОЇТЬСЯ
ЩОСЬ
НЕДОБРЕ
міркувала
Агнесса
НАПЕВНЕ
ВІН
ХОЧЕ
ВИПРОБУВАТИ
ГІЛЬЙОМА, -
В МОЄМУ
ДОМІ »
«мессір
ви
обоє
для
мене
бажані
гості»
відповідає
вона
так
просто
« ДОКАЖИ
свою
прихильність
Гільйомові»
і
Руссильйонський
знову
втупив
в неї
свій
ПОГЛЯД
ГРІЗНИЙ
ПОГЛЯД
ГРІЗНИЙ
ПОГЛЯД
ГРІЗНИЙ
ПОГЛЯД
ГОСТРИЙ
ПОГЛЯД
ГОСТРИЙ
ПОГЛЯД
ГОСТРИЙ
ПРОНИЗУЄ
ВІН
ЇЇ
НЕПРОСТО!
ПОГЛЯД
ВЛАДНИЙ
ПОГЛЯД
ВЛАДНИЙ
ПОГЛЯД
ВЛАДНИЙ
І
НА –
ГЛЯДНИЙ
І
НА –
ГЛЯДНИЙ
І
НА –
ГЛЯДНИЙ
РОБИТЬ
ЇЇ
ТАКОЮ
ВАТНОЮ
«про
що
мова
мессір?!
вдавано
обурюється
хозяйка
я
порядна
жінка!»
а
перед
нею
ПРИВИД
ГРОЗИ
ПРИВИД
ГРОЗИ
ПРИВИД
ГРОЗИ
ПРИВИД
ГРОЗИТЬ
ПРИВИД
ГРОЗИТЬ
ПРИВИД
ГРОЗИТЬ
ОСЬ
ВІН
СТОЇТЬ
І
ДИВИТЬСЯ
ГРІЗНО…
ЗВІСНО
ПРИВИД
ГРОЗИ
ПРИВИД
ГРОЗИ
ПРИВИД
ГРОЗИ
ПРИВИД
ГАШИТЬ
ПРИВИД
ГАШИТЬ
ПРИВИД
ГАШИТЬ
ось
він
стоїть
над
її
душею, -
грозою
« ГІЛЬЙОМ
ВСКОЧИВ
В ЯКУСЬ
ХАЛЕПУ
міркує
Агнесса
потрібно
йому
ДОПОМОГТИ
і
така
моя
відповідь
ситуацію
не
виправить!»
«а
втім
я
тільки
жінка,
і
я
поміркую
мессіре»
примирливо
воркує
госпожа
Агнесса
вона
вклонилась
Раймондові
і
рушила
до
виходу
із
зали…
а
позаду –
ПРИВИД
ГРОЗИ
ПРИВИД
ГРОЗИ
ПРИВИД
ГРОЗИ
ПРИВИД
ГРОЗИТЬ
ПРИВИД
ГРОЗИТЬ
ПРИВИД
ГРОЗИТЬ
ПЕРЕСЛІДУЄ
ЇЇ
ВИД,
ПРИВИД
ГРОЗИ
ПРИВИД
ГРОЗИ
ПРИВИД
ГРОЗИ
ПРИВИД
ГАШИТЬ
ПРИВИД
ГАШИТЬ
ПРИВИД
ГАШИТЬ
ПРОНИЗУЄ
ЇЇ
НАСКРІЗНО
ПОГЛЯДОМ
ТАКИМ
ГРІЗНИМ
ЗВІСНО,
ТАКИМ
ЗЛОВІСНИМ!
ГЛАВА 11
сір –
мессір
РОБЕРТ
ТАРАСКОНСЬКИЙ
чоловік
госпожі
АГНЕССИ
розділяє
її
інтереси,
розділяє
її
думки –
ці
струмки.
до
нього
звернулась
дружина
розповіла
вона
які
новини:
чорні
хмари
бродять
посеред
їхнього
двору –
в цю
пору.
РАЙМОНД
появився,
щоб
випробувати
ГІЛЬЙОМА,
і
це
вагомо.
загрожує
закоханим
небезпека –
небезпеки
ця
спека.
РОБЕРТ
ТАРАСКОНСЬКИЙ
потер
собі
підборіддя
подумав:
монсиньор
РУССИЛЬЙОНСЬКИЙ
їх
синьйор
ну
як
йому
відмовити –
про
це
промовити?
дав же
їм
господь
синьйором
такого
дідька!
якщо
йому
відмовиш –
то
підозри
його
подвоїш…
«як же
нам
бути?»
питає
в дружини
РОБЕРТ
почувши
про
ці
новини
«ми
не
можемо
довести
їх
до
згуби
промовляє
дружина
люба
тому
я
призналась
РАЙМОНДОВІ
що
ГІЛЬЙОМА
я
кохаю»
«я
собі
уявляю
чоловік
її
промовляє
але ж
він
захоче
отримати
докази –
дози
їх,
очей
своїх
покази»
«очі
його
я
замуляю
своїм
фліртом,
а
вуха
його –
удаваною
любов’ю
так
що
відкупимося
малою
кров’ю»
«я
думаю
тобі
не
прийдеться
зраджувати
мене,
АГНЕССО »
ТАРАСКОНСЬКИЙ
дружині
подивився
у
вічі,
подивився
він
цій
ось
чічі
поглядом,
де
горіли
довіри
свічі
«ми
З ГІЛЬЙОМОМ
будемо
тільки
вдавати
що
ми
займаємося
коханням
РАЙМОНДОВІ,
цьому
ревнивцеві
подаруємо
це
надбання!»
«а
я
що
повинен
робити?»
цікавиться
РОБЕРТ
«відволічи
увагу
РАЙМОНДА
пропонує
дружина,
вигадок
ця
стежина
щоб
я
могла
поговорити
З ГІЛЬЙОМОМ »
«я
запропоную
йому
партію
в шахмати
промовляє
ТАРАСКОНСЬКИЙ
«тільки
не
зли
його
надто!»
радить
дружина
«він
в мене
буде
як
на
вершині»
запевняє
її
чоловік
її
ТАРАСКОНСЬКИЙ,
ось
він
всміхається,
він
посміхається,
дружині
він
довіряє
він
довіряється
як же
легко
стає
АГНЕССІ
від
посмішки
цієї
від
того,
що
чоловік
її
розуміє
назустріч
їй
він
струменіє!
ГЛАВА 12
НЕБЕЗПЕКИ
ці
буклети
ці
буклети
ці
буклети
ці
брикети
ці
брикети
ці
брикети
ці
багнети
ці
багнети
ці
багнети
ці
білети
ці
білети
ці
білети
смакують
вони
Гільйомові:
шибенику
відомому…
він
відчуває
як
кров
його
ЗАГОРІЛАСЬ,
вона
ЯРІЄ…
і
все
це
через
ЛЮБОВНІ
пригоди –
вони
приводять
тривоги
ВИМОГИ:
тривоги
тут
трелі
тут
трелі
тут
трелі –
до
стелі
до
стелі
до
стелі
тут
трелі
тут
трелі
тут
трелі –
в о –
селі
в о –
селі
в о –
селі
в життя
каруселі.
отже
Раймонда
морда
ЙОМУ
пропонує
стати
коханцем
Агнесси –
йому,
ШИБЕНИКУ
такому.
так,
він
ШИБЕНИК
але
він
на
коханні
СХИБЛЕНИЙ,
він
розуміє
ставши
коханцем
Агнесси,
він
Марго,
він
КОХАННЯ
до
неї
загубить,
забуде –
груди
її
і
губи…
то
як
ЙОМУ
бути?!
його
кохання
це
його
визнання,
його
КОХАННЯ
це
його
ПОРИВАННЯ
в життя
БУЯННІ.
з Агнесс
він
коханням
займатись
не
може:
боронь
це
боже!
то
як
йому
БУТИ?!
Раймонд
йому
пропонує
іспит:
он
якого
скуштувати
ТІСТА!
ось
вони
за
столом
всі
ВЧЕТВЕРОМ
де
їжа
і
вина
де
їжа
з питвом
гості
і
господарі
вечеряють, -
частують
шлунки –
ці
тіла
пакунки.
мадам
Агнесса
непомітно
для
Раймонда
подала
ЗНАК
Гільйому:
веселись
мій
хлопче
не
будь
таким
заклопотаним, -
таким
скутим –
як
при
покутті.
а
Гільйом
зажурився,
виходу
він
не
бачить:
не
може
він
власне
КОХАННЯ –
зрадити
ні
він
його
не
зрадить!
хоча
він
обожнює
ПРИГОДИ –
їхню
ПОРОДУ –
але
ця
пригода
веде
тривоги
ВИМОГИ:
тривоги
ці
трелі
ці
трелі
ці
трелі
до
стелі
до
стелі
до
стелі
ці
трелі
ці
трелі
ці
трелі
в о –
селі
в о –
селі
в о –
селі –
тривають
тривають!
тримають
тримають
серце
в полоні:
в тривоги
в тривоги
погоні
погоні.
ГЛАВА 13
ГІЛЬЙОМУ –
йому
не
до
сміху,
сіромі
йому
не
до
потіхи
адже
у
нього
в серці
тривоги
вимоги:
тривоги
тут
трелі
тут
трелі
тут
трелі
ті
трелі
ті
трелі
ті
трелі
тут
гелі
тут
гелі
тут
гелі
ті
гулі
ті
гулі
ті
гулі
в тривоги
намулі
муляють
муляють
вони
Гільйому,
муляють
муляють
вони,
відомо.
і
він
стривожений:
хоча
вони
із
Агнесс
і
задумали
те,
що
Раймонда
стриножить…
і
ось
в цю
днину
літній
приходить
вечір
такий
новітній…
Агнесс
вже
стелить
постіль
в сусідньому
покої –
від
того,
де
гостей
вона
бути
просить…
її
чоловік
ніби
не
помічає
нічого,
він
їх
полишає
тишком –
нишком
виходить…
а
Агнесса
постіль
стелить
гостеві
і
гостеві
розстеляє
для
постаті
і
постаті
в постелі
лежить
юнака
постава,
який
пригадує
який
згадує
свою
розмову
із
свояченицею, -
хитрою
цією
союзницею:
«ревнощам
на
потребу
попав
я
в халепу
засмучено
мовить
Гільйом
допомогти
мені
спроможний
господь
чи
ангел»
«таким
ангелом
буду
я»
відповідає
йому
Агнесса,
ця
хитрунка,
до
хитрощів
ця
ласунка.
«Раймонду
я
вже
сказала,
що
я
закохана
в тебе»
свояку
надає
вона
відповідь
таку.
«що ж
тепер
на
нас
чекає?»
Гільйом
питає
адже
він
переживає
«дочекаємось
ночі»
сміється
Агнесса
«ні,
я
так
не
можу
зізнається
Гільйом
я
закоханий
в Маргариту»
«а
я
закохана
у
власного
чоловіка
нагадує
жінка
але
я
готова
ризикнути
власною
репутацією»
«ти
дійсно
ангел
мовить
їй
щиро
Гільйом
але
що
скаже
мій
ангел?»
«ми
будемо
тільки
вдавати
що
ми
кохаємо
одне
одного»
підказує
Агнесса,
хитрощів
ця
поетесса
«а!
здогадується
юнак
так
ми
будемо
тільки
вдавати,
що
ми
займаємось
любов’ю»
«нам
потрібно
запевнити
в цьому
Раймонда!»
говорить
молода
жінка
хитрощів
пінка
але ж
чи
вдасться
запевнити
в цьому
Раймонда
замислюється
Гільйом
чи
вдасться
це
людям
що
не
закохані, -
одне
в одного,
а
тільки
занепокоєні
одне
з одним?!
ГЛАВА 14
МОРДА
Р
А
Й
М
О
Н
Д
А
МОРДА
С
О
Р
Е
М
О
Н
А
СМАКУЄ
СМАКУЄ
ЧАСТУВАННЯ
СВОЄ
НАЧИННЯ:
СМАКУЄ
СМАКУЄ
ЧАСТУВАННЯ
СВОЄ
ПРИЧИННЕ:
чергує
чергує
він
наслухає
як
господиня
Агнесса
вкладається
спати,
спати
лягає
в сусідньому
вона
ПОКОЇ –
готується
немов
до
ПОДІЇ
ЯКОЇ, -
а
їм
постелила
тут
спати
їм
запропонувала,
в сусідньому
від
неї
покої –
обом
їм!
і
ось
гості,
на
цьому
вони
помості –
не
просто:
ЗАДУМАЛА
ВОНА
ВИДНО
ДЕЩО, -
ЩО
ІЩЕ
ЗА
СТЕЖКУ?!
стежку –
і
до
своїх
сережок?!
стежину –
і
ось
ця
дружина?!
Гільйом
і
Раймонд
вони
обоє
тут
в цьому
покої
до
частування
її
готові, -
в частування
цьому
настої –
ці
двоє.
«ну
що
племіннику,
ти
готовий?»
питає
Раймонда
морда
Гільйом
піднімається
і
простує
в покої
господині
Агнесси, -
адже
він
під
погляду,
під
споглядання
під
наслухання
пресом.
ось
до
Раймонда
долинув
приглушений
сміх
Агнесси –
ОТЖЕ
СПРАВИ
ПІШЛИ
У
НИХ
ЯК
ПОТРІБНО, -
ЯК
ВИДНО.
чує
чує
поцілунків
він
цілунків
паляниці
і
не
звести
їм
рахунку –
всім
цим
охам
охам
всім
цим
ахам
ахам
всім
цим
зайкам
зайкам
всім
цим
цілим
зайкам
зайкам,
ну
їх
до
біса,
скільки
їх
у
цьому
лісі!
НАСЛУХАЄ
НАСЛУХАЄ
шепіт
шепіт
шелест
шелест
шурхіт
шурхіт
шабаш
шабаш…
НАСЛУХАЄ
НАСЛУХАЄ
не
вникає
в їх
породу,
тільки
чує
що
природні…
Раймонда
морда,
його,
Соремона
морда
ЗАДОВОЛЕНА:
довів
йому
Гільйом,
що
він
закоханий
в господиню
Агнессу,
а
не
в його
дружину,
довела
довела
йому
Агнесса
що
і
вона
закохана, -
він
Раймонд
допоміг
їм:
он
яке
охання!
не
інакше,
як
до
світання,
до
самого
рання –
буде
воно
тривати,
адже
літом
світає
скоро,
сонце
зринає
вгору!
Раймонд
задоволений:
ні –
ні,
він
не
занепокоєний,
В ТРИВОГУ
ні
він
не
вбраний,
в її
ДОГАНУ.
думки
ПОГАНІ
більше
його
не
хвилюють…
АДЖЕ
ТІ
ТАКІ
КАРТИНИ
ЙОМУ
МАЛЮЮТЬ!
ГЛАВА 15
юнак
юнак
АРТИСТ
АРТИСТ
юнак
юнак
ні
не
статист;
АРТИСТКА
АРТИСТКА
Агнесса
Агнесса
АРТИСТКА
АРТИСТКА
і
їх
інтереси
сьогодні
співпали:
в цьому
привалі.
ці
двоє
ХИТРУЮТЬ
ХИТРУЮТЬ
тут
в цьому
покої
вдають
що
вони
КОХАНЦІ
кохання
ці
САМОЗВАНЦІ.
лежать
вони
в одній
кроваті:
але
в цьому
вони
н е
винуваті:
докупи
звела
їх
не
ДОКУКА
а
воля
графа
воля
РАЙМОНДА
той
погляд
той
погляд
той
погляд
той
грізний
той
грізний
той
грізний
до
біса
до
біса
до
біса
зло –
вісний
зло –
вісний
зло –
вісний
той
погляд
той
погляд
той
погляд
той
ємкий
той
ємкий
той
ємкий
як
яма
як
яма
як
яма
з кра –
ями
з кра –
ями
з кра –
ями
такий
окаянний!
хлопець
і
панна
ПРИНЕВОЛЕНІ
до
ЗАДОВОЛЕННЯ
вдають
вони
коханців
в закоханих
танці, -
КОХАНЦІВ
вдають
вони
так
старанно:
Гільйом
цілує
їй
руки –
щоб
було
чути
ЦІЛУНКІВ
звуки,
вовтузиться
він
на
кроваті,
в цьому
багатті,
біля
Агнесси,
яка
також
поєднана
з ним
одним
ІНТЕРЕСОМ
голосно
вона
РЕГОЧЕ,
час
від
часу
вигукує
ГОЛОСНО
«о
Гільйоме,
я
ХОЧУ
ще
ХОЧУ! »
сміються
вони
обоє
у
вдаваній
цій
ЛЮБОВІ.
і
раптом…
«поцілуй
мене
Гільйоме»
просить
молода
жінка
юнак
РОЗГУБИВСЯ
знітився
він
від
цього
ПРОХАННЯ,
що
суперечить
вдаваному
КОХАННЮ
а
панянка
просить
просить
його
як
бранка:
«тільки
один
раз,
Гільйоме!»
і
він
не
може
їй
відмовити
в цьому
ПРОХАННІ
ангелу
цьому, -
і
ось
вони
обоє
в губ
ПОЄДНАННІ
хлопець
і
панна
це
єдине
в чому
вони
згрішили:
в цьому
спектаклі,
в цієї
вистави
лаві і
лаві
лаві і
лаві,
шквалу і
шквалу
шквалу і
шквалу
валу і
валу
валу і
валу
ставу і
ставу
ставу і
ставу
цієї
вистави
цієї
страви.
ГЛАВА 16
ВЕРШНИК
І
ВЕРШНИК
їдуть
їдуть
вони
нарешті
ВЕРШНИК
І
ВЕРШНИК
пересуваються
вони
поволі
мало
по –
малу
до
замку,
додому
їдуть
їдуть
відомо,
ДОДОМУ.
в дорозі
іноді
перекидаються
вони
СЛОВАМИ
вони,
а
саме:
«ну
племіннику
шкіриться
Раймонд
ти
не
проти
і
ПОВЕРНУТИ?! »
«я
не
знаю,
ЯК
МЕНІ
БУТИ
відказує
Гільйом
ця
нічка,
ця
ночі
свічка
спалила
мене,
весь
мій
намет!»
«ну
ти
племіннику
і
вткнув:
Раймонд
барон,
він
гоготнув
ти
переспав
З ЧУЖОЮ
ДРУЖИНОЮ,
племіннику
ЗГРІШИВ
ТИ
ШИБЕНИКУ! »
«а – я – яй
дядьку
як
же
можете
ви
мені
ДОКОРЯТИ
і
собі
сміється
Гільйом
як
же
можете
мені
ДОРІКАТИ
коли
ви
ГРІШИТЕ
частіше!»
«це ж
коли?»
ВИРЯЧИВСЯ
на
нього
Раймонд
«коли?!
і
за
мить
сміх
Гільйома
бринить:
так,
ІНКОЛИ! »
«щось
я
не
розумію»
Раймонд
знизує
плечима, -
з чого
племінник
сміється,
яка
причина?!
«а
тоді
відповів
Гільйом
коли
ВЛЯГАЄТЕСЬ
з чужими
молодими,
по
праву
ПЕРШОЇ
брачної
ночі
ох
уже
ці
ваші
ночі!»
своєму
супутнику
Гільйом
нагадав
про
старовинне
право
феодала,
цього
Ваала
займатись
коханням
з нареченими –
з дівчатами
в першу
шлюбну
ніч,
всіх
інших
ПРИВІЛЕГІЙ
опріч.
«так
це ж
моє
законне
право»
оскалився
Руссильйонський
«аякже,
ПРАВО
в’їдливо
відгукнувся
юнак
а
у
кохання
свої
права»
«ну –
ну,
ПРАВА
скривився
його
супутник
скривився
дівочої
честі
згубник
« ДАРЕМНЕ
ви
так
говорите
дядьку»
Гільйом
промовляє
Гільйом
заявляє
«гай –
гай
шкіриться
знову
Раймонд
ти
ДОВІВ
свою
любов
до
Агнесси!
«це
ВІДПОВІДАЄ
моїм
інтересам
зауважує
племінник
«а
то
я
ДУМАВ
зізнається
його
співрозмовник
що
ти
закоханий
в мою
ДРУЖИНУ »
«графиня
дуже
ДОСТОЙНА
жінка»
обережно
промовляє
Гільйом
«це
так
погоджується
Раймонд
але
дуже
вже
ГОРДОВИТА,
гордощами
вона
ваговита»
Гільйом
замислився:
так
захотілося
ЙОМУ
побачити
Маргариту,
із
нею
поговорити
юнак
міркує:
коли
цю
ІСТОРІЮ
я
передам
Соремонді,
от
ВОНА
посміється
над
Раймондом,
над
недолугим
от
вона
буде
пирскати
зі
сміху,
з утіхи!
н н
е е
п п
е е
р р
е е
в в
е е
р р
ш ш
е е
н н
о о
буде
вона
реготати,
певне,
що
зі
сміху
вмирати…
а
коли
сміється
вона
згадує
Кабестань
то
ВРОДЛИВА
вона
як
ніколи…
як
небо
над
полем!
над
його
подолом!
ні
не
кволим!
ЮНАК
ІЗ
РАЙМОНДОМ
їдуть і
їдуть
їдуть і
їдуть
додому
додому
ГІЛЬЙОМ
ІЗ
РАЙМОНДОМ
їдуть і
їдуть
їдуть і
їдуть
від ранку
від ранку
до замку
до замку
ДОДОМУ,
ВІДОМО!
ГЛАВА 17
РАЙМОНДА
МОРДА
задоволена:
задоволено
посміхається
він
всміхається
до
дружини,
цієї
картини,
цієї
графині.
хоча
зазвичай
бушують
в них
СВАРКИ,
проблем
ці
товарки,
але
сьогодні…
РАЙМОНД
РУССИЛЬЙОНСЬКИЙ
ВІН
НАСТРОЄНИЙ
МИРОЛЮБНО, -
ПРИЛЮДНО.
по
приїзді
РАЙМОНД
З ГІЛЬЙОМОМ
попали
якраз
на
обід –
потрапили
вони
на
обід
частування
це
від…
графині –
в домі
своїм
господині!
ось
вони
за
столом:
ДЯДЬКО
З ДРУЖИНОЮ,
І
ГІЛЬЙОМ, -
І
ХЛОПЧИК
ДЕВЯТИЛІТНИЙ, -
ПРИВІТНИЙ.
«я
трохи
спізнився
міркує
закоханий
з Маргаритою
поділитись
але
відразу
після
обіду
я
піду
до
неї –
побалакаю
з нею
от
МИ
РАЗОМ
посміємось
з Раймонда
з думок
його
бомонду!»
але
РАЙМОНД
РУССИЛЬЙОНСЬКИЙ
випередив
ЙОГО –
подав
він
голос
свій
кінський:
« НАШ
ГІЛЬЙОМ
ТАКИЙ
ШИБЕНИК! »
промовив
він
раптом
«у
чому
річ?!»
цікавиться
його
дружина
«ти
не
повіриш
але
наш
поет
скочив
У
ГРЕЧКУ,
хай
йому
грець!»
« В ЯКУ
ІЩЕ
ГРЕЧКУ? »
графиня
кинула
ПОГЛЯД
на
юнака,
а
він
ПОГЛЯДОМ
до
неї
гука!
«займався
КОХАННЯМ
з твоєю
сестрою
в її
покої»
провадить
Раймонд
провадить
барон
«дядьку,
я
би
попросив»
дорікнув
Гільйом
«дійсно,
ця
історія
не
для
порядної
жінки»
( Гільйом
подумав:
можливо,
далі
говорити
дядькові
буде
ліньки)
Маргарита
знов
пильно
ПОДИВИЛАСЬ
на
Гільйома,
але
не
так,
як
дивляться
на
ікону…
цей
погляд
цей
погляд
цей
погляд
як
спалах
як
спалах
як
спалах
цей
погляд
цей
погляд
цей
погляд
як
помах
як
помах
як
помах
цей
погляд
цей
погляд
цей
погляд –
як
поклик
як
поклик
як
поклик
як
подив
як
подив
як
подив
як
оклик
як
оклик
як
оклик!
цей
погляд
цей
погляд
цей
погляд –
як
осуд
як
осуд
як
осуд
як
опус
як
опус
як
опус
догани
догани
догани!
Раймонд
вже
не
міг
стримуватись
не
міг
себе
стримувати
не
міг
він
вже
це
витримувати
не
міг
він
вже
це
втримувати
його
прорвало
він
розказувати
почав
історію
про
племінника,
як
про
іменинника
розказував
як
той
займався
ІНТИМОМ
з Агнессою,
займався
звісно,
з такою
поезію, -
з такою
експресією –
зі
своєю
пасією…
провадив
Раймонд,
провадив
він
не
осторонь…
«дядьку,
я би
попросив!»
просить
Гільйом,
але
оповідач
вже
пустився
вскач…
«ти ба
звертається
він
до
дружини,
до
Гільйомової
вершини,
А
Я
ДУМАВ,
ЩО
ГІЛЬЙОМ
ЗАКОХАНИЙ
В ТЕБЕ! »
« Я
ТАКОЖ
ТАК
ДУМАЛА
графиня
подумала
а
Гільйом
сидів
сам
не
свій:
ОСОРОМЛЕНИЙ,
ПРИСОРОМЛЕНИЙ,
після
того
як
графиня
НАГОРОДИЛА
ЙОГО
КІЛЬКОМА
ПРЕЗИРЛИВИМИ
ПОГЛЯДАМИ,
ЦИМИ
ЯГОДАМИ…
НАГОРОДИЛА
ЙОГО
ТАКИМИ
« ЯКІСНИМИ »
ЯК
ЯКОГОСЬ
ПАКІСНИКА…
ГЛАВА 18
МАРГА –
Р
И
Т
А
Я
К
О
Ї
С
Ь
М
И
Т
І
ПРОМО –
В
И
Л
А:
« В
І
Д
В
А
Ш
И
Х
БЕЗСОРОМНИХ
ІСТОРІЙ
В МЕНЕ
ГОЛОВА
РОЗБОЛІЛАСЬ,
Я
ПІДУ
НАГОРУ! »
піднялась
з - за
столу
і
пішла
до
виходу
з зали
закоханий
почекав
трішки
і
пішов
неспішно
за
нею, -
за
тою
стернею
догнав
він
її
на
сходах:
на
сходах
холодних,
до
кохання
її
голодний…
ВОНА
ПОВЕРНУЛАСЬ,
ЙОМУ
НАЗУСТРІЧ
ОЧІ
ЇЇ
РОЗГНІВАНІ
ОБЕРНУЛИСЬ
ІЗ
НИМ
ЗІТКНУЛИСЬ:
зір – зір
грози
грози
грози
грози
в очах
в очах
в очах
в очах
оцих
оцих
оцих
оцих
БУРЛИТЬ
БУРЛИТЬ
БУРЛИТЬ
БУРЛИТЬ
і
гні –
вом
він
і
гні –
вом
він
і
гні –
вом
він
і
гні –
вом
він
ГРОЗИТЬ
ГРОЗИТЬ
ГРОЗИТЬ
ГРОЗИТЬ;
БРИНИТЬ
БРИНИТЬ
БРИНИТЬ
БРИНИТЬ!
блиск
блиск
блиск
блиск
блиск
блиск
блиск
блиск
її
її
її
її
зіниць
зіниць
зіниць
зіниць
ГРОЗИТЬ
ГРОЗИТЬ
ГРОЗИТЬ
ГРОЗИТЬ!
вся
гли –
бина
вся
гли –
бина
вся
гли –
бина
вся
гли –
бина
її
її
її
її
криниць
криниць
криниць
криниць!
ГРОЗИТЬ
ГРОЗИТЬ
ГРОЗИТЬ
ГРОЗИТЬ
ЙОМУ
ЙОМУ
ЙОМУ
ЙОМУ
ПІТИ
ПІТИ
ПІТИ
ПІТИ
ВЕЛИТЬ
ВЕЛИТЬ
ВЕЛИТЬ
ВЕЛИТЬ!
«Марго
послухай»
почав
Гільйом
« ЗРАДНИКУ
МЕРЗОТНИКУ
закричала
вона
а
я
тобі,
негіднику
подарувала
своє
кохання!»
«Марго
послухай»
Гільйом
хотів
припасти
до
її
подолу,
але
ВОНА
відсахнулась
«я
не
буду
слухати
твої
побрехеньки!
знову
закричала
вона
ЙДИ
ГЕТЬ!»
« Я
НЕ
ВИНУВАТИЙ! »
вичавив
він
«твоя
підла
душа
ВИНИ
не
відчуває
аякже!»
гарячкувала
графиня
гарячкувала
малина
« ГОСПОДОМ
ХРИСТОМ
КЛЯНУСЯ
Я
НЕ
ВИНУВАТИЙ!
закричав
Гільйом
у
відчаї
ПОСЛУХАЙ! »
«він
ще
клянеться!
мерзотник!
ЗАБИРАЙСЯ
ГЕТЬ!
БАЧИТИ
ТЕБЕ
НЕ
МОЖУ! »
Гільйом
упав
на
коліна
простягнув
до
неї
руки
« НЕ
ТОРКАЙСЯ
МЕНЕ! »
закричала
вона
несамовито
ГНІВОМ
своїм
оповита,
мадам
Маргарита
розвернулась
і
побігла
по
сходах
плачучи
плачу
і
не
прячучи.
а
закоханий
ГРОЗОЮ
ГРОЗОЮ
ГРОЗОЮ
ГРОЗОЮ
ПРИБИТИЙ
ПРИБИТИЙ
ПРИБИТИЙ
ПРИБИТИЙ
ГРОЗОЮ
ГРОЗОЮ
ГРОЗОЮ
ГРОЗОЮ
ЗАБИТИЙ
ЗАБИТИЙ
ЗАБИТИЙ
ЗАБИТИЙ
ГРОЗОЮ
ГРОЗОЮ
ГРОЗОЮ
ГРОЗОЮ
ПОБИТИЙ
ПОБИТИЙ
ПОБИТИЙ
ПОБИТИЙ
ГРОЗОЮ
ГРОЗОЮ
ГРОЗОЮ
ГРОЗОЮ
ПОКРИТИЙ
ПОКРИТИЙ
ПОКРИТИЙ
ПОКРИТИЙ
побіг
в інший
бік
ВИБІГ
надвір,
ЗАБІГ
він
в стайню
ЗЛЕТІВ
на
коня
і
РВОНУВ
із
замку
раз
йому
не
вірять,
не
довіряють, -
він
буйну
голову
СВОЮ
ЗАГУБИТЬ
видно,
ВОНА
ЙОГО
НЕ
ЛЮБИТЬ
раз
обернулись
такою
ГРОЗОЮ
очі
її
і
губи
її
що
були
лозою!
ЩАСЛИВИМ
ЙОГО
АНАЛОЄМ!
ГЛАВА 19
ВЕРШНИК
ЇДЕ
ЇДЕ
ЇДЕ
ПО
БІ –
ЛОМУ
СВІТУ
ПО
БІ –
ЛОМУ
СВІТУ
ПО
БІ –
ЛОМУ
СВІТУ
ЇДЕ
ЇДЕ
ЇДЕ
ВІН
В ЦЕ
ЛІТО
ВІН
В ЦЕ
ЛІТО
ВІН
В ЦЕ
ЛІТО
ЇДЕ
ЇДЕ
ЇДЕ
ПО
ДО –
РОЗІ
ПО
ДО –
РОЗІ
ПО
ДО –
РОЗІ
ЇДЕ
ЇДЕ
ЇДЕ
ВІН
В ЗНЕ –
МОЗІ
ВІН
В ЗНЕ
МОЗІ
ВІН
В ЗНЕ –
МОЗІ
їде
він
куди
і
сам
не
бачить
ДОЛІ
своїй
не
може
пробачить
що
його
НЕВИНУВАТОГО
було
ЗВИНУВАЧЕНО
(так
звинувачують
літо
ті
квіти,
ті,
що
були
побиті
стихії
привітом;
так
віти
звинувачують
буває,
шалений
вітер
скажений
вітер,
що
блукає
по
світі,
несе
ОБЛУДУ
і
квітам
і
людям!)
він
Маргариті
НЕ
ЗРАДЖУВАВ
і
ось
його
ЗВИНУВАЧЕНО
за
НЕСКОЄНЕ
його
ВІДРАХОВАНО,
прогнала
його
кохана
за
ті
його
СТАРАННЯ,
за
НЕСКОЄНЕ,
за
те
ПІДСТРОЄНЕ
тільки
непорозуміння
скільки!
(непорозуміння
таке
буває
у
осені
і
зими,
коли
зима
буває
гайне
восени!
таке
непорозуміння
у
весни
і
зими,
коли
зима
гульне
буває,
вона
навесні –
і
не
в сні!)
його
НЕВИННОГО,
Марго
вважає
ВИННИМ
його,
коханню
ВІРНОМУ
вона
вважає
НЕВІРНИМ
вона
йому
не
вірить
як
йому
після
цього
жити,
як
йому
після
цього
бути,
не
жити
а
вити,
не
бути –
а
скніти!
більше
вона
не
дозволить
доторкнутись
до
себе,
при
зустрічі
проігнорує
його,
бо
вважатиме,
що
це
НЕ
КОХАННЯ
а
пустощі,
ось
які
думки
хвилюють
його
нутрощі,
його
закоханого,
коханням
занепокоєного.
ось
такі
думки
як
чорні
хмари
обступили
йому
СЕРЦЕ,
крають
СЕРЦЕ,
обступили
йому
ДУШУ –
її
давлять
її
давлять,
її
дусять
її
дусять.
ВЕРШНИК
ЇДЕ
ЇДЕ
ЇДЕ
ПО
БІ –
ЛОМУ
СВІТУ
ПО
БІ –
ЛОМУ
СВІТУ
ПО
БІ –
ЛОМУ
СВІТУ
ЇДЕ
ЇДЕ
ЇДЕ
ВІН
В ЦЕ
ЛІТО
ВІН
В ЦЕ
ЛІТО
ВІН
В ЦЕ
ЛІТО
ЇДЕ
ЇДЕ
ЇДЕ
ПО
ДО –
РОЗІ
ПО
ДО –
РОЗІ
ПО
ДО –
РОЗІ
ЇДЕ
ЇДЕ
ЇДЕ
ВІН
В ЗНЕ –
МОЗІ
ВІН
В ЗНЕ –
МОЗІ
ВІН
В ЗНЕ –
МОЗІ…
ГЛАВА 20
ГІЛЬЙОМІВ
КІНЬ
бреде
бреде
без
втоми
ВІН
бреде
бреде
без
грому
все
далі і
далі
далі і
далі
від
ДОМУ.
мало –
по
малу
мало –
по
малу
по
стежки
мережці, -
по
стежці
стежині
в днину і
днину
в днину і
днину
далі –
по –
далі
далі –
по –
далі
по
рівнинах.
їде і
їде
їде і
їде
вершник
цей
вершник
вершник
цей
вершник
думає
він
про
КОХАНУ,
яку
вона
винесла
йому
ДОГАНУ.
імпульсивна,
ВОНА
інтенсивно
ГІЛЬЙОМОВІ,
молодику
дорікала
НЕДОВІРОЮ
підозрілою
йому,
його
скарала
скарала,
його
його
прогнала
прогнала
заглиблений
в свої
думки
молодик
їде
КУДИСЬ
навпрямки
он
ворон
грай і
грай
осторонь
гай і
гай;
а
он
і
вигін
розправив
плечі
розправив
спину –
в зеленім
тім
плині.
на
вигоні
бачить
пастушка
он
походжає,
отару
овець
проводжає.
проїхати
поруч
повинен
ВІН
біля
ЮНКИ –
цієї
з малюнка.
ось
наближається
ВІН
ДО
НЕЇ
як
до
квітки
чудової,
до
лілеї.
коли
ВЕРШНИК
нарешті
порівнявся
з дівицею,
ця
дівиця,
ця
вроди
КРИНИЦЯ
йому
закидає:
вона
промовляє:
«мессіре
лицарю,
а
чи
не
хочете
ви,
бува
побавитися
зі
мною,
зі
мною
стрункою»
пастушка
мовить
мовить
простодушно
він
глянув:
юнка
СТРУНКА,
як
СТРУНКА,
як
та
СТРУНА
і
тут
одна…
вони
наодинці –
в полів
паляниці.
але
ЗВАБЛИВІ
думки
він
жене,
він
відганяє,
туди…
ніяка
СТРУНА
не
настроєна
так,
як
та
ЄДИНА –
ОДНА…
зраджувати
Маргариті
зраджувати
коханій
він
і
в думках
своїх
НЕ
ЗРАДЖУВАВ,
він
їх
НЕ
ПРИНАДЖУВАВ
і
нічого
не
відповівши
пастушці,
він
їде
далі,
від
ГРІХА
подалі.
а
пастушка:
«синьйоре,
куди ж
ви?!
нічиє
кохання
не
буває
лишнє!»
крикнула
вона
йому
в спину
вона
так
невинно.
а
він,
Гільйом
і
далі
ЗАГЛИБЛЕНИЙ
в свої
думки,
їде
і
далі
невпинно.
думає
він
і
далі
про
МАРГАРИТУ,
яка
його
ВІДШТОВХНУЛА
тієї
миті.
в чорній
задумі,
в похмурій
цій
сумі
їде і
їде
їде і
їде
далі і
далі
далі і
далі
вже
сонце
сідає.
он
там
де
верб
вереничка,
приляже
щоб
заснути
там
так
незвично
його
охопила
втома –
сірому
під
однією
із
верб
під
вербою
сумною
засне
він
такий
його
жереб –
з журбою
журною,
засне
він,
застигне,
під
місяцем
стиглим
то ж
зійде
він
з коня,
і
засне,
немов
хлопченя…
ось
падає
він
на
траву,
падає
він
немов
у
труну –
у
снів
трутизну!
ГЛАВА 21
«агу,
ГІЛЬЙОМЕ!
(що
за
г-гомін
г-гомін
г-гомін?!)
еге,
ГІЛЬЙОМЕ! »
(що
за
г-галас
г-галас
г-галас
знову?!)
хлопчина
відчув
що
його
хтось
ТОРМОШИТЬ
начинку
сну
його
хтось
ПОТРОШИТЬ!
відчинив
він
очі:
над
ним
чиєсь
лице,
чиїсь
губи
і
очі…
еге,
так
це ж
мессір
РОБЕРТ
синьйор
ТАРАСКОНСЬКИЙ!
бовваніє
він
над
ним
ГІЛЬЙОМОМ
а
далі
небо,
синє,
як
треба…
юнак
підвівся
на
НОГИ
під
поглядом
цим
НЕСТРОГИМ
трохи
далі
побачив
декількох
вершників
прислугу
синьйора
РОБЕРТА.
«я
приїхав
на
ПОЛЮВАННЯ,
раптом
бачу
вас
тут
мій
друже, -
ваше
на
сни
ПОЛЮВАННЯ
пояснює
ТАРАСКОНСЬКИЙ
з вами
все
ГАРАЗД?! »
«мессіре
РОБЕРТЕ
це
таке
ЛИХО
МАРГАРИТА
в гніві
мене
ПРОГНАЛА –
ВЗЯЛА »
пояснює
ГІЛЬЙОМ
не
тихо.
«так,
моя
родичка
дуже
горда»
співчуває
йому
ТАРАСКОНСЬКИЙ
«хіба
гордощі
не
від
диявола?
запитує
ГІЛЬЙОМ
у
того
« МАРГАРИТУ
я б
не
назвав
святою»
відповідає
РОБЕРТ
з прямотою
такою
«нехай
МАРГАРИТА
навіть
інша,
навіть
з гордощами
вона
найліпша
гаряче
промовляє
юнак
і
надалі
ось
так:
МАРГАРИТА!
гріз –
на
гріз –
на
гріз –
на
гріз –
на
в гні –
ві
в гні –
ві
в гні –
ві
в гні –
ві
гріз –
нім
гріз –
нім
гріз –
нім
гріз –
нім
дійс –
нім
дійс –
нім
дійс –
нім
дійс –
нім
ПРОГНАЛА
МЕНЕ
ГЕТЬ!
ВИГНАЛА
МЕНЕ,
ЕТ!
МАРГАРИТА!
звіс –
но
звіс –
но
звіс –
но
звіс –
но
зліс –
на
зліс –
на
зліс –
на
зліс –
на
в гні –
ві
в гні –
ві
в гні –
ві
в гні –
ві
гріз –
нім
гріз –
нім
гріз –
нім
гріз –
нім
НЕ
ВИСЛУХАВШИ
МЕНЕ,
ВИСТАВИЛА
МЕНЕ,
ПРОГНАЛА
МЕНЕ
ГЕТЬ,
ІЗ
ОЧЕЙ,
А
Я
ПОГОВОРИТИ
З НЕЮ
ХОТІВ
ЛИШЕ! »
«роздратована
жінка
не
така
уже й
картинка,
як
про
це
говорять»
кидає
РОБЕРТ
надалі
він
запрошує
до
себе
в замок
хлопця, -
цього
сердегу
БІДНЯКА
ТАКОГО
бідолагу
цього,
говорячи
строго.
ГЛАВА 22
сірому
сірому
сірому
Гільйома
Гільйома
Гільйома
до
себе
до
себе
до
себе
додому
додому
додому
привіз
ось
привіз
ось
привіз
ось
сір
Роберт
сір
Роберт
сір
Роберт
він
добрий
він
добрий
він
добрий
добрячий
добрячий
добрячий
тим
паче
тим
паче
тим
паче
терплячий
терплячий
терплячий
до
хлопця
до
хлопця
до
хлопця
«юначе
юначе
юначе
одначе
одначе
одначе
ви
надто
ви
надто
ви
надто
журливий
журливий
журливий!»
« ЯК
ВЕРБИ
ЯК
ВЕРБИ
ЯК
ВЕРБИ
ВІД
ЗЛИВИ
ВІД
ЗЛИВИ
ВІД
ЗЛИВИ,
ЯК
НИВИ
ЯК
НИВИ
ЯК
НИВИ
ЩОСИЛИ
ЩОСИЛИ
ЩОСИЛИ
ВІД
ВІТРУ
ВІД
ВІТРУ
ВІД
ВІТРУ
СХИЛИЛИСЬ
СХИЛИЛИСЬ
СХИЛИЛИСЬ,
ВІД
ЗЛИВИ
ВІД
ЗЛИВИ
ВІД
ЗЛИВИ
ВТОМИЛИСЬ
ВТОМИЛИСЬ
ВТОМИЛИСЬ,
ТАК
Я ВІД
ТАК
Я ВІД
ТАК
Я ВІД
КОХАННЯ
КОХАННЯ
КОХАННЯ,
ТАК
Я ВІД
ТАК
Я ВІД
ТАК
Я ВІД
ЛЮБОВІ
ЛЮБОВІ
ЛЮБОВІ
СХИЛИВСЯ
СХИЛИВСЯ
СХИЛИВСЯ
В ЦЮ
ПОВІНЬ
В ЦЮ
ПОВІНЬ
В ЦЮ
ПОВІНЬ,
В ЦЮ
ЗЛИВУ
В ЦЮ
ЗЛИВУ
В ЦЮ
ЗЛИВУ
ЩЕМЛИВУ
ЩЕМЛИВУ
ЩЕМЛИВУ »
говорить
говорить
говорить
сірома
сірома
сірома
«Гільйоме
Гільйоме
Гільйоме
ми
разом
ми
разом
ми
разом
знайдемо
знайдемо
знайдемо
юначе
юначе
юначе
цеглину
цеглину
цеглину
яка
вас
яка
вас
яка
вас
підтрима –
є,
поки
не
пізно
підтрима –
є,
поки
не
пізно
підтрима –
є,
поки
не
пізно»
говорить
говорить
говорить
сір
Роберт
сір
Роберт
сір
Роберт
синьйор
Та –
расконський
синьйор
Та –
расконський
синьйор
Та –
расконський
а
ось і
а
ось і
а
ось і
Агнесса
Агнесса
Агнесса
підходить
підходить
підходить
до
хлопця
до
хлопця
до
хлопця:
«який
ви
який
ви
який
ви
зажуре –
ний
надто
зажуре –
ний
надто
зажуре –
ний
надто
які
не –
поладки
які
не –
поладки
які
не –
поладки?!
сірома
сірома
сірома
ведомий
ведомий
ведомий
журбою
журбою
журбою
жаскою
жаскою
жаскою
журбою
журбою
журбою
страшною
страшною
страшною
її
по –
відомив
її
по –
відомив
її
по –
відомив –
людину
людину
людину,
в цю
днину
в цю
днину
в цю
днину –
і про
при –
чину
і
про
причи –
ну
і про
причину
«заради –
мо
лиху
заради –
мо
лиху
заради –
мо
лиху
говорить
говорить
говорить
Агнесса
Агнесса
Агнесса,
говорить
говорить
говорить
лисичка
лисичка
лисичка:
СЕСТРИЧЦІ
СЕСТРИЧЦІ
СЕСТРИЧЦІ
ВІДКРИЮ
ВІДКРИЮ
ВІДКРИЮ
Я
ПРАВДИ
Я
ПРАВДИ
Я
ПРАВДИ
ПРИВАБЛИ –
ВЕ
ЛИЧКО
ПРИВАБЛИ –
ВЕ
ЛИЧКО
ПРИВАБЛИ –
ВЕ
ЛИЧКО
СЕСТРИЧКУ
СЕСТРИЧКУ
СЕСТРИЧКУ
Я
ВТІШУ
Я
ВТІШУ
Я
ВТІШУ –
Я
ПРАВДУ
Я
ПРАВДУ
Я
ПРАВДУ –
ПОВІШУ
ПОВІШУ
ПОВІШУ
ЇЇ
ВЕ –
РЕДЛИВУ
ЇЇ
ВЕ –
РЕДЛИВУ
ЇЇ
ВЕ –
РЕДЛИВУ
ЯК
ЗЛИВА
ЯК
ЗЛИВА
ЯК
ЗЛИВА,
ПРИБОРКА –
Ю
ГРИВУ
ПРИБОРКА –
Ю
ГРИВУ
ПРИБОРКА –
Ю
ГРИВУ
ВРАЗЛИВУ
ВРАЗЛИВУ
ВРАЗЛИВУ »
« НА
ДИВО
НА
ДИВО
НА
ДИВО
КРАСИВУ
КРАСИВУ
КРАСИВУ
НА
ДИВО
НА
ДИВО
НА
ДИВО
ВРОДЛИВУ
ВРОДЛИВУ
ВРОДЛИВУ »
говорить
говорить
говорить
сірома
сірома
сірома
говорить
говорить
говорить
сердега
сердега
сердега.
ГЛАВА 23
НІЧ
НІЧ
НІЧ
НІЧ
БЕЗ
БЕЗ
БЕЗ
БЕЗ
СВІЧ
СВІЧ
СВІЧ
СВІЧ
НІЧ
НІЧ
НІЧ
НІЧ
ВІЧ
ВІЧ
ВІЧ
ВІЧ
НА
НА
НА
НА
ВІЧ
ВІЧ
ВІЧ
ВІЧ;
сон
сон
сон
сон
де
де
де
де
він
він
він
він?!
де
де
де
де
сну
сну
сну
сну
дім
дім
дім
дім
гімн
гімн
гімн
гімн?!
НІЧ
НІЧ
НІЧ
НІЧ
НІ
НІ
НІ
НІ
НЕ
НЕ
НЕ
НЕ
ОП –
РІЧ
ОП –
РІЧ
ОП –
РІЧ
ОП –
РІЧ
ніч
ніч
ніч
ніч
а
а
а
а
сну
сну
сну
сну
не –
ма
не –
ма
не –
ма
не –
ма
кат –
ма
кат –
ма
кат –
ма
кат –
ма
МАР –
ГО
МАР –
ГО
МАР –
ГО
МАР –
ГО
НЕ
СПИТЬ
НЕ
СПИТЬ
НЕ
СПИТЬ
НЕ
СПИТЬ
МАР –
ГО
МАР –
ГО
МАР –
ГО
МАР –
ГО
ДУМ –
КИ
ДУМ –
КИ
ДУМ –
КИ
ДУМ –
КИ
СНУ –
Є
СНУ –
Є
СНУ –
Є
СНУ –
Є
ЧИ
Є
ЧИ
Є
ЧИ
Є
ЧИ
Є
ЛЮ –
БОВ
ЛЮ –
БОВ
ЛЮ –
БОВ
ЛЮ –
БОВ?!
а –
тож
а –
тож
а –
тож
а –
тож
ко –
ха –
ний
він
ко –
ха –
ний
він
її
в ома –
ну
ввів
її
в ома –
ну
ввів
їй
го –
во –
рив
їй
го –
во –
рив
він
про
лю –
бов
він
про
лю –
бов,
а
сам
а
сам
він
по –
сту –
пив
він
по –
сту –
пив
он
як
он
як!
зра –
ди
зра –
ди
ви –
пле –
кав
він
ви –
пле –
кав
він
яд
із
я –
дом
яд
із
я –
дом
а –
ле
а –
ле
сер –
це
сер –
це
Со –
ре –
мон –
ди
Со –
ре –
мон –
ди
їй
під –
ка –
зу –
є
що
це
не
пра –
да,
все
не
так –
цей
світ
тво –
рить
ді –
ла,
а –
ле
не
так,
як
той
мас –
так
як
він,
гос –
подь!
і
ось
і
от!
ось
так
дум –
ки
сну –
є
Мар –
го
во –
на
не
спить,
во –
на
мір –
ку –
є
над…
НІЧ
НІЧ
НІЧ
БЕЗ
БЕЗ
БЕЗ
СВІЧ
СВІЧ
СВІЧ
НІЧ
НІЧ
НІЧ
ПИЛЬ –
НУ –
Є
НАД
ГУР –
ТОМ
ГУР –
ТОМ
ЇЇ
ПРИ –
НАД
ЇЇ
ПРИ –
НАД…
Найл пша п сня Частина 1
© Copyright: Поэт Валерьян Поэт Валерьян, 2018
Свидетельство о публикации №118032505193
Свидетельство о публикации №118032505193
Рецензии