Пора закiнчити вiйну!
Боюсь – аж пупа рватиме.
І для одних я – «терористка»,
А для других – «хохлятина».
То що ж? Мовчати? З уст ні пари?
Та я ж не риба – п’ятий рік!
Словник розширено: -- Сепари! –
Плюється бабка у мій бік.
А я собі – сторінка прози,
Що всьому світу – про підвал.
Та чую голос: -- О, вже просить!
Їм тільки сало подавай!
А я собі – звичайна жінка.
(Це так, між іншим. Для есе).
Учителька я. Українка.
Живу в Донецьку. От і все.
Давно пора – мечі в орала,
Щоб вітрюган улігся злий,
Щоб ви додому все забрали –
Те, що для мене привезли.
Стріляй в СВІЙ дім. Або – сій жито,
Плодись – і в кров свою, і в стать.
Бо все живе і хоче жити,
А не від дурі умирать.
Он бачиш – згоден і горобчик,
Що славить сонце і весну.
Давайте – мир! Давно вже, хлопці,
Пора закінчити війну!
Свидетельство о публикации №118032503141
Людмила Фершукова 01.05.2018 16:57 Заявить о нарушении
Надежда Еременко 01.05.2018 17:01 Заявить о нарушении