Пора закiнчити вiйну!

О, як свистить, гримить і блиска!
Боюсь – аж пупа рватиме.
І для одних я – «терористка»,
А для других – «хохлятина».
То що ж? Мовчати? З уст ні пари?
Та я ж не риба – п’ятий рік!
Словник розширено: -- Сепари! –
Плюється бабка у мій бік.
А я собі – сторінка прози,
Що всьому світу – про підвал.
Та чую голос: -- О, вже просить!
Їм тільки сало подавай!
А я собі – звичайна жінка.
(Це так, між іншим. Для есе).
Учителька я. Українка.
Живу в Донецьку. От і все.
Давно пора – мечі в орала,
Щоб вітрюган улігся злий,
Щоб ви додому все забрали –
Те, що для мене привезли.
Стріляй в СВІЙ дім. Або – сій жито,
Плодись – і в кров свою, і в стать.
Бо все живе і хоче жити,
А не від дурі умирать.
Он бачиш – згоден і горобчик,
Що славить сонце і весну.
Давайте – мир! Давно вже, хлопці,
Пора закінчити війну!


Рецензии
Я русская, а мне все понятно. Надежда, какая трагедия! У меня на прозе. Ru есть рассказ « Странные открытия. Украина» только там я Людмила Петрова3.

Людмила Фершукова   01.05.2018 16:57     Заявить о нарушении
Почти все мои читатели понимают мои стихи на украинском. Да, люди разные, но все же стрелять по домам приехали свои же, иностранцев пригласили потом. И ни один из родственников, живущих не в "зоне АТО", как нас называли, не пригласил переждать войну у него -- ни меня, ни моих соседей. А многие, кто выезжал, вернулись -- потому что родные люди отказались от них, стали для нас врагами. С уважением --

Надежда Еременко   01.05.2018 17:01   Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.