3

Першим приходить морок, знизує тихо плечами:
"Ви, моя люба, скоро підете разом з нами.
Ваша душа зчерствіла, трохи надгризли миші...
Вам би, мадам, до тіла речі пішли простіші.

От як у нас, наприклад. Ми живемо, як хочем:
Пристрать у нас не зникла, хіттю палають очі.
Ваші, мадам, моралі, вже давно застарілі.
Всі ваші дивні сталі, вбиті навік на тілі,

Вам заважають жити. Люба, воно Вам треба?"
І просіває ситом твоє безхмарне небо.

Другою йде нудьга - тиха інертна дівка.
З нею зростає трава й там, де була бруківка.
Тихо вона крадеться, і, наче та Сирена,
Легко влізає в серце, і розливає по венах

Свою нестерпну тугу, легким переплетінням
Зв'язує тобі руки мереживом невезіння.

Потім приходить лихо. Те, що тебе не з'їло
Те, що повільно, тихо перемоловши в мило,
З брудом перетирало звичні тобі константи.
Де би ти не пристала, лихо - як взимку Санта,

Завжди приходить - традиція, така, що і не зламаєш.
Лихо свою позицію довго завжди тримає.

Останньою йде Розплата, щоби у тихій місцині
привести до дії страту давно неживій людині

20.03.2018