Памяти Лилианны Сашиной - Самотина

Стихи  6 февраля 2008 23:29:48  http://h.ua/story/81989/



Автор: Лилианна Сашина 

Одиночество


Вечер болен, как я... Одиночеством болен...

Пальцев тщетный порыв - отогреться, - так глуп...

Перелистнутый день. Фото в чёрном альбоме -

Правит памяти бал королевский... В углу

Позабытый рояль: полированных клавиш

Не касалась рука с позапрошлой любви...

Бархат розовых штор взгляд рассеянно гладит...

Одиночество - зверь из кошачьих... Ловить

Так бессмысленно... Впрочем, кормила с ладони

Грустью, тонко-порезанной на кругляши...

Ярко-красных тугих роз крошила бутоны

В миску с горьким вином... Разогнать?! Задушить?! -

Да, пыталась и, даже, не раз удавалось:

Белым шёлком шептала - стихами, - постель...

А оно с укоризной смотрело... И в ванной

Долго-долго сидело потом в темноте...

Ревновало, конечно, как кошки ревнуют -

Не жалея когтей... Мстило с точностью ос...

Обещало уйти, осчастливить другую,

Доводило до срыва, до боли, до слёз!..

Я сдалась, пожалела... Считай, приручила...

Уступила свой дом... Душу тоже в тиски...

Всё спокойно теперь... Всё размеренно... Чинно...

Вечер, также как я, одинокий... Кис-кис?..




Стихи  26 мая 2008 15:42:33   http://h.ua/story/101084/



Автор: Лилианна Сашина   Самотина (В перекладі Петра Корнійчука)


Вечір хворий, як я... Самотиною хворий...

У тремтливості пальців - вразливість отрут.

Перегорнутий день - фотокарткою чорний -

Наче пам’яті бал королівський... В кутку

Запилився рояль: полірованих клавіш

Не торкалась рука, з незабутніх кохань!

Оксамити рожеві фіранок віч-на-віч...

Самотина - із роду котячих... Поглянь,

Як безглуздо... Віддати довіру з долоні,

Сумувала, кружальцями різала сум.

Червоніли троянди в крихкому бутоні,

Гіркотою вино не задушених дум.

Намагалась забути, та завжди невдало.

Білим шовком віршів шепотіла постіль.

Надто довго вкривалась жорстким простирадлом,

А у ванній кімнаті жила його тінь.

Ніби ревнощі кішки тримало напругу:

Пазурів не шкодує, мов помста оси.

Обіцяло знайти собі іншу подругу,

Залишаючи відчай болючий сльози.

Я здалась жалісливо... мабуть, приручила,

Запустила в домівку - душа моя ниць!

Заспокоїлась трохи... Розважливо... Чинно...

Тільки вечір самотній зі мною... Киць-киць?..

 

*****