Страшнi слова, коли вони мовчать... Лiна Костенко

Оригинал:


Страшні слова, коли вони мовчать,
Коли вони зненацька причаїлись,
Коли не знаєш, з чого їх почать,
Бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучився, болів,
Із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди, і мільярди слів,
А ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність,
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія – це завжди неповторність,
Якийсь безсмертний дотик до душі.
©               


Перевод с украинского Светланы Груздевой:


Слова страшны, когда они молчат,
Когда они как будто притаились.               
Когда не знаешь ты, с чего начать:
Ведь все они уже произносились.

И кто-то плакал, мучился, болел,
Словами начал – с ними и почиет.               
Людей так много… где словам предел?..
А ты их должен вымолвить впервые!         

Всё было: красота и некрасивость,   
Всё было – и бетон, и спорыши.               
Поэзия – всегда неповторимость,
Бессмертное касание души.


21/03/2018
Коллаж мой