Святой Николай N628 из Андрея Бондаря

Святой Николай №628 из Андрея Бондаря

он посадил меня на наихудшее место
то заветное плацкартное боковое нижнее место
последнего купе возле туалета
что предвещало по крайней мере небанальное путешествие
«место указывает проводник» – а с  этим ничего не поделаешь

(отчизну не выбирают сын за отца не отвечает)
место указывает проводник –
три нерушимые истины понятны тут каждому)

он дал грязную постель но не дал чаю и одеяла
для чего в плацкартном вагоне одеяло?
тут всегда едут те кому обычно одеяло не нужно
так же как и чай
чай подают в купейном
кофе же для буржуев из СВ
 
он закрывал туалет за 10 минут перед каждой
маленькой станцией
он закрывая напевал «червону руту»
я это  прекрасно слышал ибо был ближе всех к нему

у него не было бороды хотя она идеально ему бы подходила
к его выцветшей голубой сорочке с какою-то
очень не непонятной символикой
экстатично сплетённые молотки? разводные ключи?
два молотка в вечном ожидании серпа?

он мог бы быть генералом железнодорожных войск
ибо меж хмельницким и козятиным приказным тоном
попросил его не будить
«я тоже человек, мне тоже поспать полагается», –
сказал этот сын буковинского края
да кто бы осмелился его разбудить
между хмельницким и козятиным?

он чувствовал себя хозяином ситуации на все сто
он мастерски манипулировал судьбами 54 пассажиров
я подумал что вероятно было бы не плохо
если бы президентом Украины стал железнодорожник
по крайней мере это надежно бы гарантировало перемещение
из пункта А в пункт Б

хотя бы 15 часов побыть во власти
хотя бы 15 часов побыть лидером нестойкой социальной группы
из спекулянток командировочных студентов
цыган гуцулов румын которых почему-то до сих пор у нас называют
молдаванами) беременных девчат и вечно странствующих старух
в разукрашенных платках (куда они постоянно ездят?
кто их ждёт? кому предназначаются их гостинцы
из клетчатых китайских сумок?)

он разбудил всех нас за 40 минут до санитарной зоны
лишь бы 54 представителя нестойкой социальной группы
могли впопыхах исполнить свои элементарные человеческие потребности
перед въездом в Киев

то есть каждому на это отводилось около 40 секунд
он мог бы нарядиться в костюм санитара
и засекать перед туалетом персональное время каждому пассажиру
чего только не случается перед Рождеством!

ко мне он нашел особый ключ

«паренёк, – сказал он полушёпотом, – паренёк, вставай,
святой Николай уже положил тебе под подушку подарки»

как будто по приколу сказал
даже не надеясь что эти слова я буду помнить
до конца жизни


Андрій Бондар (1974)
СВЯТИЙ МИКОЛАЙ №628

він посадив мене на найгірше місце
те заповітне плацкартне бокове нижнє місце
останнього купе біля туалету
що віщувало принаймні небанальну подорож
«місця вказує провідник» – а з цим нічого не поробиш

(батьківщину не вибирають син за батька не відповідає)
місця вказує провідник –
три непорушні істини зрозумілі тут кожному)

він дав брудну постіль але не дав чаю та ковдри
навіщо в плацкартному вагоні ковдра?
тут завжди їдуть ті кому зазвичай ковдра не потрібна
втім як і чай
чай подають в купейному
кава ж для буржуїв з СВ
 
він зачиняв туалет за 10 хвилин до кожної
маленької станції
в зачиняючи наспівував «червону руту»
я це добре чув бо був найближче до нього

він не мав бороди хоч вона б ідеально пасувала
до його вицвілої блакитної сорочки з якоюсь
дуже не зрозумілою символікою
екстатично сплетені молотки? розвідні ключі?
два молотки у вічному очікувані серпа?

він міг би бути генералом залізничних військ
бо між хмельницьким і козятином наказовим тоном
попросив його не будити
«я теж людина, мені теж поспати полагається», –
сказав цей син буковинського краю
та хто б наважився його збудити
між хмельницьким і козятином?

він почувався хазяїном ситуації на всі сто
він майстерно маніпулював долями 54 пасажирів
я подумав що мабуть було б не зле
якби президентом україни став залізничник
принаймні це надійно б ґарантувало переміщення
з пункту А до пункту Б

бодай на 15 годин побути при владі
бодай 15 годин побути лідером нестійкої соціальної групи
з перекупок командировочних студентів
циганів гуцулів румунів (яких чомусь досі в нас називають
молдованами) вагітних дівчат і вічно подорожніх бабусь
у заквітчаних хустках (куди вони постійно їздять?
хто їх чекає? кому полагаються їхні гостинці
з картатих китайських сумок?)

він збудив усіх нас за 40 хвилин до санітарної зони
аби 54 представники нестійкої соціальної групи
могли похапцем справити свої елементарні людські потреби
перед в’їздом до Києва
тобто кожному на це відводилося близько 40 секунд
він міг би вбратися в костюм санітара
і засікати перед туалетом персональний час кожного пасажира
чого тільки не трапляється перед Різдвом!

до мене ж він віднайшов особливий ключ

«хлопче, – сказав він напівпошепки, – хлопче, вставай,
святий Миколай уже поклав тобі під подушку подарунки»

так ніби по приколу сказав
навіть не сподіваючись що ці слова я пам’ятатиму
до кінця життя