За тиждень я вже буду у дорозі.
Сидітиму у потязі, мабуть,
Дивитимусь у вікна на морози,
Що певно сили знову наберуть.
Прощатимуся з містом ненадовго,
Хоч ще не знаю, чи колись вернусь.
І знову відчуватиму тривогу,
І буду задоволена чомусь.
Пообіцяю бути обережна,
Пообіцяю стриматись, як щось,
Пообіцяю... та життя бентежне,
Так ще з початку якось повелось.
За несподіванки я, звісно, буду вдячна,
Але собі пораджу і без них.
Хоч серце б’ється дивно, трохи лячно,
Відлунням стін кімнат напів пустих.
Але це дріб’язки, я скоро буду вдома,
Я обійму батьків, котів, сестру,
Бабусю, тітку, друзів і знайомих,
Й зі щок розталий сніг зітру.
Я скоро буду, хай і ненадовго,
І хай в мені хтось інший промайне,
Але я з нетерпінням жду дороги.
Я скучила. Я їду. Ждіть мене.
Повертаюсь ненадовго
© Copyright: Ника Аремих, 2018
Свидетельство о публикации №118031804291
Свидетельство о публикации №118031804291
Рецензии