Рiка уявного часу

Ріка уявного часу
народжувалась, жила і вмирала
кожну секунду твого буття.
Подумки ти крокував берегом назад і вперед,
а вона линула від джерела й до гирла, і ніколи – навпаки.
То був її час
(для тебе ж – просторова протяжність),
і ти міг подорожувати ним хоч вперед, хоч назад,
поки вона: народжувалась-жила-вмирала, народжувалась-жила-вмирала, народжувалась-жила-вмирала...

І ця ріка, берегом якої походжала твоя сильна, вільна, рухлива душа,
вона так само, перпендикулярно, сприймала твій час (в якому ти линув детерміновано від немовляти через перспективного студента до поламаної, втім, не зломленої, людини у візочку),
мов простір.
І сприймала всі твої етапи одразу, і могла рухатись вздовж цієї людської червоточини як завгодно, і повторювати знову і знову миті твоїх розгалужень.

А тепер ріка твого уявного часу і ти – добудували одне одного в багатовимірному просторочасі.
І те, що було просто предметом думки, стало твоєю суттю –
надвимірний уроборос, метаріка, що ще вчора мала ім’я – Стівен Гокінг.

15.03.18