Я б ще, може, пожила...

Я  б  ще,  може,  пожила,
Та  вбива  мене  мала-
Посила  на  тренажери,
Й  не  дає  нормально  жерать.

Каже:  «Треба  похудать!»
-Ти  забула,  що  я -  МАТЬ?!!
Ти  забула,  як  кормила
Я  своє  дитятко  миле?!!

Виривала  хіба  ложку,
Коли  ти  хотіла  «трошки»?!!
А  тобі  ж  було  все  мало!..
Все,  що  бачила - з'їдала…

Бо  така  була  привичка…
Пам'ятаєш,  як  сестричка,
Оставалась  без  пюре,
Бо  трощило  все  мале?

Помниш,  як  вона  ридала
І  тарілочку  лизала.
Пам'ятає  до  сіх  пор,
Страшний  той  голодомор!..

Вспоминай,  що  раньше  було-
На  фізрі  ти  ж  дня  не  була!..
Були  в  тебе  ті  болєзні,
Шо  й  наукє  неізвєсні.

Я  ж  клепала  тобі  справки,
ВКК  грозив  отставкой.
Хоч  було  це  так  банально,
Ми  ж,  врачі,  колегіальні.

І  тобі  було  всіх  лучше-
Ти  не  рвала  собі  пупчик.
Був  у  учнів  марафон,
А  у  тебе – сладкий  сон.

Все  робила,  щоб  мала,
Як  хотіла, так  жила!
А  вона  мені  за  це,
Запретила  і  сальце!..

І  біжу  я  в  зал  вприприжку,
От  капусти  той  отрижка,
Не  лице,  а  чиста  охра,
Бо на  ужин  знову – морква.

А  з  спортзала  - у  басейн,
Забуваю  там  про  все…
Потім  у  парілку  лізу…
У  кафе  закрита  віза…

І  не  знає  твоя  мать,
Скільки  їй  ще  так  страждать,
Й  за  яку  таку  провину?!
Чим  прогнівала  дитину?

Ну  скажи  мені,  мала,
Що  тобі  не  додала?
Що  не  всипала  в    тарілку,
Що  мені  так  робиш  гірко?!!

Все!  Закінчую!  Конєц!,
Бо  прийде  мені  піпець!..
Все  зроблю,  как  ти  хотєла!
Здравствуй,  адская  нєдєля!!!

 
\sorry за суржик\