Потихеньку лiта повертають на зиму

 
Потихеньку літа повертають на зиму
Сум гостює частіш і частіш у душі
Ув осінії дні з журавлями я лину
У той край, де ідуть тільки теплі дощі.

Відірвусь від землі, полечу за ключами
У далеке дитинство моє золоте,
В ньому пісня живе молодої ще мами,
В ньому батьківська яблуня рясно цвіте.

Там із зорями падав у росяні трави,
На світанку босоніж там сонце вітав,
Зігрівала мене чарівна пісня мами,
Разом з нею на крилах у небо злітав.

І бузок навесні квітне там синьо й біло,
Знов садок біля хати зустріне мене,
І відійде з душі, що в житті наболіло,
Моє серце і біль, й  тихий сум обмине.

З журавлями в той край лину знову і знову,
Щоб напитись з криниці живої води,
Своє серце я там відігрію в любові,
Там лишилась частинка його на завжди.

Відірвусь від землі, полечу за ключами
У далеке дитинство моє золоте,
В ньому пісня живе молодої ще мами,
В ньому батьківська яблуня рясно цвіте.