Лина Костенко. А жизнь идет. И все без корректур

А жизнь идет. И все без корректур.
Время летит, не замедляя темп галопа.
Давно уж нет маркизы Помпадур,
И мы живем уже после потопа.
Не знаю, что ж случится после тут,
в какие свет убранства облачится,
Лишь время все без устали летит.
А мы живем, нам нужно торопиться.
И что-то сделать, оставить после,
а мы пройдем, как в полдень тени,
чтобы глаза лазурные небес
землю всегда видели в цветеньи.
Чтобы леса не вымерли, как тур,
слова чтоб не иссякли, словно руды.
А жизнь идет и все без корректур,
и как напишешь, так оно и будет.
Но ты не бойся смелого рядка.
Прозрения не бойся, оно ведь как микстура.
Не бойся правды, хоть она горька,
не бойся горя, хоть его и море.
А бойся поранить душу человека,
Ведь ошибешься в этом - и уже навеки.

Оригинал:

Життя іде. І все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
І ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлються, — час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, — пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде, і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш — то уже навіки.